Тетяна Байда - Хрещені вогнем

- А «Дубовий»... Навіщо одружився? За характером він зовсім інший!

- Отож бо і є. Ти що фізики не вчив у школі, Васильку? Різнорідні тіла взаємно притягуються. От і притягнулись… Командир не пестив свою дружину, не ніжив. Був з нею суворіший, аніж з іншими підлеглими. Посилав на виконання найважливіших, найнебезпечніших завдань. А того фатального дня, Васильку...

Зірка жалібно моргнула, і на мить хлопець випустив її з поля зору. Злякався, аж мороз сипнув поза плечі.

- Куди ж ти, зіронько? Не кидай мене! Ти ще про все не розповіла. Вернись! - він став навколішки, підняв до стелі руки.

- Я тут, любий! Я тут! Того дня загін кадебістів несподівано з'явився в селі і відразу ж попрямував до хати, де був наш бункер. Нікого ні про що не питали. Відразу полізли на горище. Привезли з собою загорнутого в плащ «Антона». Господиня нас ще встигла повідомити про небезпеку Ми з «Катериною» зрозуміли, що всьому кінець.* Потрібно було знищити архів «Дубового». Ми облили нафтою папери і запалили. Відкривши вхід, чекісти заштовхали в бункер господиню: «Скажи, щоб здавались живими!» Ми не здались! Пролунало три постріли, і все стихло. Прощавай, Василю!

Зірка затремтіла і згасла.

------------------------------

Сюжет запозичено з «Літопису УПА», том 28.

* Дружина командира «Дубового» загинула в криївці села Гірка Полонка у 1949році.

***

НА СКРИЖАЛЯХ

СЛАВИ І ГАНЬБИ

Слухайте, слухайте, стіни в камері смертників, голос в’язня, засудженого до страти! Слухайте і запам'ятовуйте імена катів українського народу. Вони знищили безліч людських життів. Кожен десятий з них - житель Волині. Он тільки в одному прилуцькому селі Заборолі жертвами фашистсько-комуністичного терору впало 260 чоловік, а населення в цьому селі - всього 1200 осіб, включаючи малолітніх дітей і людей старечого віку. Ось і порахуйте страшний відсоток, люди добрі. Це лише кількість убитих. А кількість репресованих і не порахувати. Відомі села, котрі вщент знищені катюгами українського народу, вони перестали існувати на карті України.

Ох, якби-ж то Василь Хмелюк міг вирватися на волю з в’язниці хоч би на один-єдиний день! Він власною кров'ю написав би на рідній Волинській землі прізвища енкаведистських карателів і місцевих продажних сексотів, які вбивали, грабували, саджали в тюрми, вивозили на Сибір корінне населення, що з діда-прадіда проживало на своїй, Богом даній землі. Жили собі селяни тихо й мирно, орали, сіяли, жнивували, годували хлібом не тільки Україну, а й Росію і навіть Європу. Не йшли вони війною під Берлін, Варшаву. Москву, не зазіхали на чужі території, нікого ніколи не поневолювали. Вони лише боронили свою прабатьківську землю, захищали родини від окупантів. Цілі століття українці були рабами, от і захотілося їм волі, захотілося їм мати свою незалежну державу. Це ж природньо, що раб хоче волі. Але волелюбців чужинці-рабовласники катували, убивали, гнобили. Надто вже родючі українські землі, надто працьовитий український народ. Отже, слухайте, тюремні мури, голос в'язня, засудженого до страти. Слухайте і запам'ятовуйте імена своїх катів! Василь Хмелюк їх пам’ятає. Він ніколи не забуде тих, хто вивіз на Сибір його батьків, хто позбавив життя братів і друзів.

- Профатілов... Клятий Профатілов, першиий секретар Волинського обкому партії, облесний і підлий вислужник Сталіна, Хрущова, Кагановича, Строкача... Ага, ще Удахін! Отой Удахін, котрий керував усіма облавами, створював провокації з метою знищення загонів УПА на Волині.

Василь від шепоту перейшов на високі ноти. Називав прізвища червоних комісарів у повний голос. Нехай чують не тільки тюремні мури, а й наглядачі за дверима і конвойні на вишках та всі арештанти в камерах.

- Слухайте всі! Є ще полковник Сидоров, офіцери КДБ Сапожніков, Сержантов, Суровегін, Тарасов, Іларіонов, Голотін, Мінєєв... Усі вони росіяни, проте наводять порядки чомусь не на своїй землі, а на Україні. Чекіст Чурін прибув сюди аж з Уралу. Чекіста Кузнецова принесла нечиста сила на Волинь з Пітера. Тарасов - начальник Торчинського КДБ. Мінєєв - начальник КДБ Заболотівського району... Рожков - головний кат Турійського району... Так! Але ще були чекісти з українськими прізвищами! Сіробаба - перший секретар Луцького райкому партії... Підполковник Киричук... Секретар партбюро Павло Левчук... Начальник КДБ в Любешові Євген Невмивака... Ці то вже гнояки на тілі рідного народу, яничари, перевертні, виродки! Забули, чиї вони діти, з якого роду-племені, навіть материнську мову забули!