Тетяна Байда - Хрещені вогнем

Українці татко й ненька.

Коли виросту велика,

Не злякаюсь горя-лиха,

Буду браттям помагати

Україну визволяти…

Цього віршика навчила мене моя мама, заледве я навчилась говорити. Він став моєю долею.

Я росла, вчилась у школі, мріяла стати письменницею. Але дорога каторжанки від Луцької в'язниці до берегів Тихого океану довжиною в дванадцять тисяч кілометрів під прицілом автоматів докорінно змінила моє життя. Дитяча мрія зіщулилась, заховалась на дно душі, але не згасла. Минуло майже півстоліття, заки я змогла видати свою першу книжку. Зараз їх у мене дванадцять. Я не стала популярною письменницею. Пишу реалістично, приземлено для простого люду. Деякі маститі письменники й видавці радять писати так, щоб у кожному творі було принаймні кілька вбивств, пограбувань, зґвалтувань, - отоді, мовляв, і читачі знайдуться, і книжку купуватимуть. Так, я могла б писати пригодницькі романи, епатажні опуси про кохання з елементами фантастики, містики, еротики, з використанням нецензурщини, «блатної» лексики тощо. Є автори, які в такий спосіб швидко стають відомими, їх відзначають дипломами, грошовими преміями. їх вважають модними, елітарними.

Однак це не для мене. У кожному моєму творі голосно звучить мотив патріотизму. Пишу переважно про національно-визвольну боротьбу нашого народу за волю й незалежність України. Щиро вірю, що настануть часи, коли українські діти поглиблено вивчатимуть історію петлюрівщини, бандерівщини, а у військових ліцеях та академіях обов'язково студіюватимуть тактику і стратегію партизанської боротьби Української Повстанської Армії.

Не хочу бути знаменитою. Хочу бути патріоткою.

Рятуй мене, Боже, від слави й ганьби,

Від заздрості, фальші й гордині,

Сподоби горіти вогнем боротьби,

Служити своїй Україні.

Тетяна Байда