Анджей Сапковский: Відьмак. Хрещення вогнем

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2016

ISBN 978-617-12-1785-0 (FB2)

Жодну з частин даного видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва.

Перекладено за виданням: Sapkowski A. Wiedźmin. Chrzest ognia / Andrzej Sapkowski. — Warszawa: SuperNowa, 2014. — 384 p.

Публікується з дозволу автора і його літературних агентів, NOWA Publishers (Польща) й Агентства Олександра Корженевського (Росія)

Переклад з польської Сергія Легези

Обережно! Ненормативна лексика!

Коментарі Сергія Легези й Олесі Стужук

Художнє оформлення Катерини Кравець

Електронна версія створена за виданням:

Сапковський А.

C19 Відьмак. Хрещення вогнем: роман / Анджей Сапковський; перекл. з пол. С. Легези; комент. С. Легези й О. Стужук. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. — 384 с.

ISBN 978-617-12-1488-0 (укр.)

ISBN 978-83-7578-067-3 (пол.)

УДК 821.162.1

ББК 84(4Пол)

© Andrzej Sapkowski, Warszawa, 2014

© CD PROJEKT S.A., карта, обкладинка

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2016

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад та художнє оформлення, 2016

У кущах дерлися птахи.

Узбіччя яру поросло густою, щільною масою ожини й барбарису, вимарене місце для гніздування та поживи, тож не було нічого дивного, що птаством там аж кишіло. Завзято видавали трелі зеленяки, щебетали чечітки та кропив’янки, час від часу лунало також звучне «пінк-пінк» зяблика. Зяблик на дощ дзвонить, — подумала Мільва, машинально глянувши на небо. Хмар не було. Але зяблики завжди дзвонять на дощ. А трохи дощу було б доречно.

Місце навпроти виходу з яру було хорошим мисливським угіддям, що давало непогані шанси на вдале полювання, особливо тут, у Брокілоні, лігві звірини. Дріади, які володіли чималим шматком лісу, полювали надзвичайно рідко, а людина ризикувала заходити сюди ще рідше. Тут будь-який ловець м’яса чи шкір сам ставав об’єктом полювання. До прибульців брокілонські дріади милосердя не проявляли. Мільва переконалася колись у цьому на власній шкірі.

Чого-чого, а звірини у Брокілоні не бракувало. Втім, Мільва сиділа у засідці вже більше двох годин, а й досі ніщо не виходило на постріл. Полювати з маршу вона не могла — спека, що панувала вже місяці, вислала гущавину хмизом та листям, які тріщали на кожному кроці. У таких умовах тільки нерухомість у засідці могла принести успіх і здобич.

На гриф луку всівся метелик адмірал. Мільва його не полохала. Спостерігаючи, як той розкладає і складає крила, дивилася одночасно на лук, нове надбання, яким вона все ще не перестала втішатися. Була вона лучницею за покликанням, любила добру зброю. А та, яку вона тримала у руках, була найкращою з найкращих.

Мільва мала у житті чимало луків. Стріляти вчилася зі звичайних ясеневих і тисових, але швидко відмовилася від них на користь складних ламінатів, що їх застосовували дріади й ельфи. Ельфійські луки були коротшими, легшими і зручнішими, а дякуючи пошаровому композиту дерева й звірячих жил [2] …дякуючи пошаровому композиту дерева й звірячих жил — композитні луки, на відміну від тих, що створюються з однорідного матеріалу, складаються з частин, різних за пружністю; таким чином, композитний лук мав більшу силу при меншому розмірі.