Тетяна Байда - Хрещені вогнем

-Ай справді записочка! Ха-ха! Дивина!

Коли розгортав папірець, руки від нетерплячки трусилися: «Друже «Хмелю», тримайся! Ми з тобою своїми помислами і серцями. Не біда, що ми помремо, зате вічно житиме Україна. Дівчата».

Василь напружував пам’ять, але не зміг вирахувати, з якого поверху і з якої камери спустилося це надзвичайно приємне послання. Може, з неба? Які ж бо мужні наші дівчата!

Ну і що ж, як прийдеться умерти

У похідній шинелі в лісах?

Ми у вічі сміємося смерті,

Бо вмирати прийдеться лиш раз.

За потоптану честь України,

За поганьблену землю святу

Ми йдемо, щоб. підняти з руїни

Українську державу нову!*

Василь Хмелюк уже не плакав. Він співав і дивився на сонячний промінь, що пробився крізь ґрати. На серці стало легко й радісно. Він думав про весняні сади в цвіту, про стиглі пшеничні колоски на полі, про дівчат, які в тяжкий для нього час знайшли спосіб розрадити смертника. Василь був переконаний, що без дівчат Українська Повстанська Армія не змогла б існувати. Це ж дівчата ходили в розвідку, були зв'язковими, перев'язували й лікували рани, шили одяг, прали й латали білизну, пекли хліб, готували їжу... А ще вони зігрівали повстанців своєю любов’ю, добрим словом і щирою молитвою. Українські жінки народжували від українських повстанців дітей...

Василь Хмелюк твердо вірив, що його ім’я та імена його побратимів нащадки викарбують на скрижалях Слави, а імена катів і зрадників - на скрижалях Ганьби.

------------------------------------

Усі вищеперелічені прізвища взято з книги «Останні постріли», авторами якої були начальник КДБ Удахін і журналіст Шафета.

* Пісні народні.

***

ВОВЧА ЯМА

Про останній день на волі Василь Хмелюк не хоче згадувати. Якесь безглуздя... Затуманила хлопцеві голову диявольська мара. В багатьох боях його кулі оминали, безліч облав перебув - і завжди уникав арешту. А на Різдво 1950 року потрапив у вовчу яму. Здавалося, що він, такий досвідчений та обережний, здаля небезпеку носом чує, а тут - на тобі! Навіть опору не чинив і пістоля не притулив до скроні. Обох братів схоронив, кохану дівчину втратив. За волю України полягли вірні побратими, які ділили з ним останній шматок хліба, радість перемог і біль поразок. Волинська земля рясно полита їхньою молодою кров'ю. Не дожили вони, не доспівали, не докохали. Відмучились... Загинули, як герої, не зрадивши присязі.

Василь також не боявся смерті, ніколи про неї не думав. Тієї різдвяної фатальної ночі вони з юним повстанцем «Блискавкою» вечеряли в закинутій серед непрохідних лісів і мочарів лісничівці. Ласували кутею, колядували:

Ой, із-за гори, із-за вершини

Ми колядники із України.

Прийшли до хати, стали питати

Чи вдома, вдома Божая Мати,

Чи вдома, вдома Йосип старенький.

Чи вдома, вдома Ісус маленький?

Ой ти, Ісусе, Ти Божий Сину,

Ми Тебе просим за Україну,

За Україну, за її волю.

За честь, за славу, за кращу долю.

За нашу церкву для всіх єдину,

Ми Тебе просим, о Божий Сину!

Разом з повстанцями колядували господиня з господарем і їхня донечка Оксанка. «Блискавка» заливався соловейком, йому баритоном підтягував Василь. Не знав чотовий, що це остання у його житті колядка. В хаті було тепло, спокійно, затишно. Одначе в душу чомусь закрадалася тривога.

- Вийду надвір. Подивлюся, послухаю, - сказав Василь, насуваючи на голову шапку.

- Чого там ходити? - схопився з лавки «Блискавка». – До цієї хижки по глибоких снігах навіть вовки не забредуть, не те, щоб люди.

- Хлопець правду каже, - посміхнувся господар. - За останні роки тут була облава лише раз. Нікого не застали...

- Та все ж таки чекісти раз тут були? Дорогу сюди знають?

- Може, знають, а може, й забули. Облава була давно, влітку, але щоб зимою... Не думаю.

- Сьогодні Різдво. Кадебісти на всі релігійні свята планують облави. Знають антихристи, що повстанці - віруючі люди, і не можуть стриматись, щоб за святковим столом не поколядувати.

- Будьте спокійні. До нас вони не доберуться. А для хижих звірів я викопав аж три вовчі ями. Позавчора один вовчисько потрапив...

Посідали знову за стіл, попоїли тушкованої капусти з пшоном і грибами, почали колядувати:

Дивная новина нині Україна

Зустрічає Тебе, Боже, в кайданах єдина.

Ой Ти, Божий Сину, заступник єдиний,

Чи побачим на престолі вільну Україну?