Тетяна Байда - Хрещені вогнем

- Нічого... Я так... Вони самі винні... Прийшли з чужих країв, щоб убивати нас. Ми змушені захищатись. Але давай поговоримо про щось інше... Познайомимось...

Хотів подати дівчині руку і знову затнувся. Сьогодні він уперше вбив людину Ці руки потрібно було б вимити з милом абощо. Все ж він на одну лише мить доторкнувся до теплої вузенької долоньки і смикнувся назад.

- Василь, - промовив ледве чутно.

- «Орися», - відповіла дівчина. - Але що з тобою?

- Та кажу, що нічого особливого. Все гаразд. Одначе «Орися» - це не справжнє твоє ім'я. Це псевдо, еге ж?

- Ти вгадав. Але ж нам не дозволяють... конспірація.

Дивись, яка мала дівчинина, а туди ж: конспірація, конспірація! Подумаєш, великий конспіратор знайшовся! Хіба з такими гарними й правдивими очима, з такими тендітними руками, з таким янгольським голосочком можна йти в повстанці? Хіба може така дівчина спати на голій землі, гризти засохлу скоринку, стріляти зі зброї? Ха-ха! Їй би ще ляльками гратись. Але він щасливий від того, що зустрів її саме тут, у лісі, обвітрену і засмаглу, взуту в кирзові чоботи, з пістолем при боці. Така собі малесенька повстаночка. їй і в санітарки не можна, вона не в силі ні підняти, ні перевернути пораненого...

Даремно хлопець надіявся, що вечір після бою буде справді вільний, і він поромансує з дівчиною. Він розмовляв з «Орисею», коли його покликали до командира.

- Побійтеся Бога! Зранку нічого не їв. Навіть руки не встиг помити! - невдоволено буркнув хлопець.

- Даємо півгодини. Помийся і щось перекуси, - змилосердився посланець.

Вже стемніло, коли «Хміль» заглянув у намет до сотника.

- Добре, що прийшов. Сідай. Ти мені потрібний. Скажи, як у тебе з граматикою?

- З граматикою? З якою граматикою? - не зрозумів хлопець.

- Ну, з нашою... З українською. З тією, що в школі вчать.

- Ага! Та нібито мав п'ятірку. Тільки я починав свою науку ще в польській школі, а при совєтах скінчив десятий клас.

- От і добре. Я теж учився по-польськи. З українською орфографією не все гаразд. А тут потрібно терміново прозвітувати про наслідки нинішнього бою командирові «Залізняку». Допоможеш?

- Спробую.

- Тоді до справи. Я диктуватиму, а ти пиши. Ось папір, а ось ручка. Зверху напиши великими буквами «Звіт». Написав? Підкресли це слово. Далі пиши: «Бій тривав сорок п'ять хвилин...»

- Аж сорок п'ять хвилин? Невже? Мені злалося що хвилин десять, не більше...

- Йому здалося... А ти пиши, не перебивай! Я й сам зіб'юся... «Втрати ворога - 19 убитих. Число поранених - невідоме. Спалено 2 автомашини. Здобуто 3 кулемети, 6 німецьких МП, 6 пістолів, 7 крісів, 16 гранат, понад 9000 штук набоїв, 35 літрів бензину. Власні втрати: вистріляно 600 штук набоїв. Усі повстанці живі й здорові. Мої вишкільники перед двома тижнями перший раз взяли зброю в руки. Це був їхній перший бій з ворогом. Жду дальших наказів. Слава Україні!» Написав?

- Написав.

- Постав дату. Вважай, що твоя місія скінчилася. Підпишуся я сам. А ти, друже, молодець. Чисто написав, і почерк каліграфічний. Люблю розумних людей. Буду просити курінного, щоб дав тобі чоту. Якщо трапиться нагода, то й на старшинський вишкіл пошлемо.

- Невже дасте чоту? - очі в хлопця загорілися зорями. - Та ні! Ви жартуєте! Я ж ройовим не був. Молодий ще... Мені лише дев'ятнадцять.

- Дев'ятнадцять... В самий раз! Приблизно в такі роки наш земляк з Волині вже сотнею командував. Знаєш «Рудого»?

- Якщо це Юрко Стельмащук з Коршева, то знаю. Дуже мудрий хлопець. Кажуть люди, що він п'ять іноземних мов знає. Куди мені до нього?

- Ну, не знає він пять іноземних мов, тільки три. Проте він справді дуже розумна й серйозна людина. Нічого! З тебе також добрий командир вийде.

«Хміль» уже знав, що найменша військова одиниця в УПА - це рій. Три рої - це вже чота. Три чоти - сотня. Три сотні - курінь, тобто чотириста стрільців. А далі що? Здається, полк і ВО - військова округа. Це вже велика сила.

- Поклич мені, хлопче, «Орисю». Знаєш таку дівчину?

- Знаю. А навіщо вона вам?

- Та ж потрібно звіт відіслати. Зараз ніч. До ранку вона добереться до потрібного місця.

- Хіба можна дівчину вночі кудись посилати? Заблудиться... Дозвольте й мені з нею...

- Еге! Та дівчина й сама впорається. Маленька, але спритна й кмітлива. Зв'язкова на те і є, щоб у будь-яку пору й погоду, по будь-якій дорозі носити грипси.* Без зв'язку ми, як без рук. Проте мала впорається. Не хоче бути зв'язковою, каже, що на кулеметницю вивчиться, он як! А ти, друже «Хмелю», піди в свій намет і поспи. На завтра заплановано перемарш в інший ліс. Доброї ночі!