Тетяна Байда - Хрещені вогнем

«Хміль» знову скоса глипнув на «Орисю». Чи знає та русявка, з якою охотою він взяв у руки зброю і присягнув до останнього подиху боронити рідну землю від ворогів? Майже всі хлопці з їхнього села пішли у повстанці, і він пішов. Ішли без примусу Не було ні воєнкоматів, ані призивних пунктів. Просто прокинулася з душах українців людська гідність, заговорило приспане сумління. Сільський хлопчина Василь Хмелюк ще навесні сорок другого став стрільцем боївки самооборони в рідному селі. Так учинили і його брати Петро та Іван. Молодший з них став «Дзвоном», а старший - «Птахом». Іван ще за Польщі став оунівцем, за це польські жандарми запроторили його на три роки у Луцьку в'язницю, разом з іншими односельцями. У 1939 році Сталін з Гітлером «по-братськи» розділили омріяні ними землі. Гітлер загарбав Польщу, а більшовикам дісталася Західна Україна, у 1940 - Бесарабія та Прибалтика. З приходом «визволителів» почалися жорстокі репресії проти мирного населення, арешти, вивози численних родин у Сибір. А коли 23 червня 1941 року в Луцькій в'язниці без слідства й суду комуністи розстріляли близько чотирьох тисяч волинян, то від такого нечуваного звірства урвався терпець. Де ж таке видано, де таке чувано, щоб за один день в одному місці покласти гори трупів? Очевидці розповідали, що молода комсомолка на прізвище Шпилька не відходила від кулемета доти, доки не завершила свою чорну справу. Стріляла й шпурляла гранати у беззбройну юрбу арештантів.

Так чинити могли тільки комуністи. Їхні попередники якобінці ще в часи Паризької Комуни руйнували Божі храми, прив'язували до ослячих хвостів Біблії, а супротивникам і навіть безвинним людям відрубували голови на гільйотинах. Коли ж гільйотини притупилися і не справлялися зі своїм смертоносним призначенням, то французькі комуністи зв'язували мотузками п’ятдесят - сто чоловік докупи і розстрілювали їх з гармат. Стрільна розривали приречених у центрі на шматки, а на флангах люди нерідко залишалися живими. Одначе і живих, і мертвих скидали в одну яму. Повальні розстріли проводились у червні 1941 р. у всіх тюрмах на Західній Україні. В’язнів виганяли на дворики для прогулянок з камер і з вишок поливали кулеметним вогнем, мертвих і живих скидали в бомбові вирви і засипали землею. Всю тюремну документацію вбивці знищили...

Василеві Хмелюку на ту пору було вісімнадцять, і він на власні очі бачив те жахіття. Не дай, Боже, такого лиха нікому живущому на землі!

------------------------------------------------

Записано зі слів Олекси Брися («Остапа»), колишнього курінного УПА.

***

ХРЕЩЕННЯ ВОГНЕМ

Тепер привиди з’являлися як у ночі, так і вдень. На в'язничному мурі, що служив своєрідним екраном, тіні минулого жили справжнім життям, хвилювали душу, доводили до сліз. А головним героєм тих кіно епізодів неодмінно був Василь Хмелюк, старшина УПА...

...Пізня осінь, проте яскраво світить сонце. Хлопець усім єством відчуває його благодатне тепло. Ех, зняти б із плеча кріса, лягти на перину з опалого листя і заснути. Заганяв стрільців щоденною муштрою сотник «Хома». Не дає і хвилиночки перепочинку. В горлі пересохло, серце гупає так, що не витримують ребра. Хіба що язик ще не вивалився з рота, як у собаки Бровка, котрий уже кілька днів бігає за повстанцями, наче прив'язаний. Важко, але хлопці мовчать, з останніх сил виконують накази командира, адже вони склали присягу воїна Української Повстанської Армії на вірність Україні. Відпрацьовують тактику «наскок - оборонний бій». Одні стрільці грають роль повстанців, інші вдають із себе «фріців». Метрів за двадцять звідси пролягла шосейна дорога. Сотник бачить, що хлопці потомилися, однак підбадьорює їх:

- Рухайтесь, соколики, рухайтесь! Важко в муштрі – легко в бою. Без бойового вишколу не маю права допустити вас до справжнього бою. Бажано, щоб ми завжди мали якнайменше втрат. Ото захопимо цей видолинок, тоді й відпочинемо!

Хлопці стараються з усіх сил. Та враз зі сторони шосейної дороги доноситься гуркіт автомобільних моторів.

- Тривога! Слухай мою команду! Замри! - тихо, але чітко наказує сотник.

Стає так тихо, що чутно, як дихають в потилицю товариші.

- «Чиж» і «Сич», у розвідку! Негайно! Я також піду з вами. Потрібно дізнатись, кого несе нечиста сила цією лісовою дорогою. Всі інші - ш-ш-ша! Нічичирк! - і він приклав палець до уст.

Через хвилину розвідка повернулась.

- Увага! Дві вантажівки з «фріцами» їдуть у цьому напрямку, - схвильовано доповідає командир. - На мисливця і звір біжить. Добра нагода показати, чого я вас навчив. Наказую зайняти позиції у рові вздовж дороги. Не стріляти, аж доки я сам не стрілю з пістоля! Зрозуміли?