Тетяна Байда - Хрещені вогнем

- Ти мала право його знищити, - дорікали повстанці. - Навіщо ризикувала і наражалася на арешт?

У відповідь дівчина сором'язливо усміхалась і мовчала. На батьковій конячці знову вирушала в навколишні села з пакетами листівок і забороненої літератури. Підтримувала зв'язок з учителем Камінським, організаційним референтом оунівської сітки. Бувало, що з однокласницею Раєю Мохнюк пробиралися під огорожу військових казарм на Красному в Луцьку і передавали радянським солдатам листівки з антибільшовицьким змістом.

Так продовжувалось до пори, до часу. Не минула «Цьоню» лиха доля.

Спочатку енкаведисти заарештували вчителя Камінського. А в червні сорок дев'ятого схопили юну дівчину, замкнули на руках кайданки, повезли в Луцьк, запроторили в слідчі підвали НКВД. Три місяці допитів, суд і... ГУЛАГ.

Де ти тепер, юна русявко? Довбеш камінь ломом і киркою в кам'яному кар'єрі, надриваєшся на лісоповалі в глухій тайзі, розвантажуєш баржі на Амурі? Як тобі живеться в неволі, дівчинко? Як спиться на тюремних нарах? Які сни тобі сняться? Кобилку Гніду, твою вірну подругу, червоні посіпаки разом з коровою і реманентом забрали в колгосп. Хлів і клуню розвалили, здерли бляху з хати. З цього матеріалу збудували свинарник на церковному подвір'ї. Провідник «Хміль», який приймав тебе в молоді націоналісти, доживає останні дні в камері смертників Луцької в'язниці...

Згадай його добрим словом, «Цьоню»! Згадай!

------------------------------

Автобіографічне: епізоди з особистого життя авторки.

***

НЕТЛІННІ МОЩІ ПРАВЕДНИКІВ

Бог і Україна. Ці священні слова носив у своєму серці кожен воїн Української Повстанської Армії.

- Бог відвернувся від українців. Інші народи й національності мають свої держави, а ми не маємо. Скільки сліз і крові пролито! Вісім разів проголошували українську державність і ні разу не втримали її в руках. Воля поманить-поманить і вислизає з наших долонь. Але чому? - такі нарікання часто можна було почути серед повстанців.

- Ясна річ... Бог - іудей, обітована земля - Ізраїль, а Його обранці - євреї.

- Ой, не кажіть так! Ніде в Святому Письмі не написано, що Бог - іудей. Можливо, то Ісус Христос, Син Божий, а не Бог Отець...

- І це не факт, Ісус Христос народився в Галілеї, а не в Ізраїлі. Він мав русяве волосся і сині очі, як ми з вами. Євреї, як звісно, чорняві, з карими очима, гачкуватими носами. Якби Ісус був іудеєм, то Його не розіп’яли б. Жид жида ніколи не вб'є.

- Не сміши! Може, ти ще скажеш, що Ісус Христос - українець? А може, Він наш земляк, волиняка? - іронізували декотрі. - Бог - це Бог. Він один для всіх народів світу.

- Тоді чому Він одних має за синів, а нас - за пасинків?

- Ми всі Його діти. Є така догма: кого Він любить, того й карає.

- Нічого собі! Триста літ карає і ніколи не милує.

- А як ти думав? Свого єдинородного Сина покарав, віддав на мученицьку смерть. Над ним знущались, плювали в лице, руки й ноги прибивали цвядами до хреста...

- Але ж Він воскрес!

- І Україна воскресне. Але для того, щоб воскреснути, потрібно спочатку померти.

- Та ж помирали! Сотні разів помирали! Мільйони гинули!

- Цитьте ви, апостоли-пророки! Ось іде повстанський капелан. Нехай розтлумачить, хто з нас каже правду, а хто богохульствує.

Отець Іван був не єдиним капеланом в армії УІІА. Десятки, а то й сотні священиків влилися в лави борців за волю України. Вони і їхні діти ще при Польщі та при «перших совєтах» відбували покарання в польських, німецьких, радянських катівнях, а багатьох розстріляли. Священики-патріоти переслідувались і за віру, і за ідею. Вони дотримувались християнської православної віри, не піддаючись ні ополяченню, ні зросійщенню. Заснували підпільну Українську Автокефальну Церкву і залучали до неї своїх парафіян. Відправляли Літургії, вінчали молодят, хрестили дітей, відспівували покійників рідною українською мовою, ігноруючи всі заборони, свідомо наражаючи себе на небезпеку й переслідування.

Крім вірності Автокефальній Церкві, ці священики були вірні національно-визвольній ідеї, яку також підтримувало греко-католицьке священство. Митрополит Андрей Шептицький був світочем українського патріотизму. Усіх його добрих справ не перерахувати. Разом з тим, він переховував у соборі святого Юра десятки єврейських сімей від нацистських репресій. Волинський митрополит Полікарп освятив сотні стрілецьких могил, був присутній на усіх патріотичних маніфестаціях.

- Господь велів звертатися до Нього в молитвах тією мовою, яку Він нам дав, на якій кожна людина розмовляє зі своїми батьками. Всі народності світу моляться рідною мовою, тільки українці - чужинецькою, - научали автокефальні священики мирян у своїх проповідях.