Тетяна Байда - Хрещені вогнем

Вона послухалась, папірець порвала на дрібні клаптики.

І ось у камері смертників в'язень Василь Хмелюк пригадав ту зустріч у чужій клуні і розмову про повстанських медиків.

«Усі вони були героями. Всі до одного», - думав хлопець. Дійсно, були вони тими голубими вітрилами порятунку для вояків УПА в найскрутніші хвилини життя, коли їхні рани стікали кровю або коли вони марили в тифозній, туберкульозній, грипозній гарячці.

-----------------------------------

Використано матеріали газетних публікацій і «Літопису УПА», том 7, 8, 9, 28.

* УЧХ - Український Червоний Хрест.

***

ТА, ЩО МОЛИТЬСЯ

Ночі у камері смертників подібні одна до одної, мов близнята. А там, у підпіллі, щодня й щогодини потрібно було чекати якоїсь несподіванки. Українські повстанці мали особливу інтуїцію. Вони знали звички своїх ворогів, назубок вивчили тактику їхньої поведінки. От хоч би й облави...

Як правило, облави проводились у великі релігійні свята. Підпільники – віруючі люди. Їм кортить піти до церкви, посмакувати на Різдво кутею, а на Великдень розговітися свяченим яєчком. У святкові дні хлопці розслаблювались, втрачали пильність. Частенько разом з родиною господаря сідали за стіл, колядували або співали -«Христос воскрес». Отут і з'являлися облавники. А перед більшовицькими святами, такими як Жовтнева революція, Перше травня, День Перемоги, кагебешники завжди включались у «соцзмагання». Брали зобов'язання, чий підрозділ більше вб'є бандерівців. Організовували на повстанців справжнє полювання з хортами.

Тієї зими прибули на Волинь спецзагони з Львівщини та з Рівненщини.

- Не довіряють місцевим чекістам, - перешіптувалися селяни. - Начальство вважає, що тутешні карателі не в повну силу тлумлять хлопців з .лісу, ставляться поблажливо до деяких родин. А ось чужі... Ті то вже підлоги зривають, печі розвалюють, всю землю на обійсті перекопують.

- А таки так, людоньки. Змагаються сучі діти, зі шкіри вилазять! Навіть сексотів не минають. Перевіряють і їх. Мовляв, між секретними «сотрудниками» є такі, що допомагають повстанцям. Ехе-хе! Всі села Сенкевичівського району охоплені облавами. Що ж воно буде, людоньки? Що буде?

В селі Бискупичі цілодобово товклися червонопогонники. Люди, на обійсті яких були криївки, жили в страху

- Давайте переберемось у порожню криївку, яку підготував своїй ланці «Дорош», - пропонували друзі Василеві. - Приходила розвідниця й казала, що там уже облави пройшли.

Ніч була місячна, з тріскучим морозом, однак на полях снігу було мало.

Одягнувшись у білі маскувальні халати, хлопці залишили обжитий бункер. Полями добралися до хутора в Шкліні, розбудили господарів.

- Ой синочки! В нашому селі облави ще не скінчились. Два дні тому шукали на нашому хуторі, але. Богу дякувати, не знайшли нічого.

- Ми залишимось у вас, бо не маємо іншого виходу.

До криївки влазилося з повітки, яку селяни називали шопою. Тут стояли віз і сани, зберігались плуг, борони, кінська збруя. Земля замерзла так, що довелося вхід вибивати ломами. Стукіт серед ночі міг привернути увагу сусідів. Накінець спустилися в маленьку підземну кімнатку.

- Господи, яка холоднеча! Сиро, непривітно! Навіть сірник не хоче горіти.

- Бо кисню нема. Де продухи? Шукаймо продухи. Ага, знайшов! Але вони також засипані мерзлою землею. Мусимо і їх пробивати залізними ломами.

Роздовбали два отвори, впустили повітря, засвітили каганець. Те, що побачили, жахало. На лежанках замість матраців і перин - мішки з прілою соломою.

- Дядьку, дайте чим-небудь вкритись, бо до ранку перетворимось на шматки льоду. Зуб на зуб не попадає!

- Ось вам два коци. Ще маю кожух... Добрий кожух, довгий і не зовсім старий. Закутайтесь і лягайте тісненько один біля одного, бо справді до ранку задубієте.

Кожух і ковдри не дуже допомагали. Хлопці не спали. Час від часу рухались, намагаючись зігрітися. Крім того, бракувало кисню. Згасав каганець.

- Відкриймо вхід, - запропонував Василь.

- Ні, навпаки. Вхід потрібно замаскувати. Нехай хазяїн притрусить землею, заллє водою, щоб до ранку замерзла земля. Завтра можна чекати облави.

- Але ж енкаведисти в першу чергу шукають не входу в бункер, а продухи. Про це всі знають.

Дійсно, що оті продухи - справжня проблема. При відсутності снігу навколо продухи осідав іній. Коли ж земля вкрита снігом - над продухою утворюються проталини. Дресировані собаки хутко знаходили продуху, а далі... Далі через отвір чекісти кидали димові й газові шашки, гранати, вибухівіу. Обжиті криївки були обладнані вентиляторами, і нестача кисню не так відчувалась.