Тетяна Байда - Хрещені вогнем

- Зачекай, «Орисю»! - первав розповідь дівчини Василь. - Я знав лікаря «Білого» і його дружину. Вони також євреї, але стали повстанськими лікарями. Прекрасні люди, найкращі спеціалісти в нашій окрузі. Втекли з німецького гетто від розстрілу, а повстанці їх прихистили. Були й наші лікарі та медсестри, багато з них вихідці зі Східної України. Навіть учительки, яких комуністи направляли в школи на Західну Україну, щоб вони робили з наших дітей піонерів і комсомольців, поспілкувавшись з повстанцями, допомагали їм, а декотрі пішли в підпілля. Я пам'ятаю, як у непрохідних лісах Камінь-Каширська будували наші хлопці великий шпиталь. Сам командир «Рудий» зі штабними старшинами «Яворенком», «Шуткою» та з господарчим «Омельком» перевіряли будівництво. Найкращі продукти, такі як мед, цукор, молоко, масло, яйця, овочі та фрукти, направлялися у той засекречений шпиталь. На Турії безперебійно працювали тартак і водяний млин, поставляючи будматеріали і борошно для хлібопекарні. З аптеками справа була гірша. Але наше славне жіноцтво - «Вишня», «Буря», «Зірка», «Циганка», «Сіра» діставали ліки ніби з-під землі. Пам'ятаю, як ці пречудові повстаночки 30 червня 1943 року організували святкування другої річниці проголошення у Львові Акту відновлення Української державності. Я тоді прибув з Мачулок, де відбувався вишкіл підстаршин у кількості 150 чоловік під керівництвом «Запорожця», «Морозенка» й «Донця». Ну й гульнули ми тоді в Колках гарненько! Гей-гу! Гей-га! Прощай, моє дівча!

- Тихіше, Василю! Ще почує хто... Розійшовся!

- Винуватий... Рот на замок! - усміхнувся хлопець.

- Отож бо... Ти помовч, а я розповідатиму. Я також знаю «Сіру», а ще «Рому», «Христю», «Зою», «Рогінду»... Які ж то самовіддані дівчата! Дай, Боже, їм довгого й щасливого віку. Хтось мені казав, що лікаря «Кума», який врятував мені життя, УГВР посмертно нагородила Срібним Хрестом Заслуги. Розповіла мені «Мамця» про багатьох повстанських лікарів. Я позаписувала їхні прізвища й псевдо для історії. Колись напишу книжку про цих мужніх людей, справжніх лицарів чину. Папірець ношу з собою. Де ж він?

«Орися» вибралася з солом'яної нори, обтрусилася, почала обмацувати кишені.

- Ось він! Знайшла! Слава Богу, що не загубила! Я ж забула сказати, що наш шпиталик продав чекістам зрадник «Юрченко». Зі мною лікувалися стрільці «Підкова», «Григор» та «Орач». «Підкова» був обпечений, врятувався з палаючої клуні. А ті двоє - з вогнестрільними пораненнями. От і вирішили «юрченківці» разом з чекістами захопити нас живими. На щастя, загін «Ягоди» прийшов нам на допомогу. Розпочався бій. Навіть я і «Мамця» стріляли. «Тікайте всі поодинці, хто куди може!» - наказала «Мамця». Я побігла селом. Уже сутеніло. Заховалася в чиємусь курнику. Кури зчинили галас, потім затихли. Через деякий час сюди заглянув енкаведист, присвітив ліхтариком, але мене не побачив. І ось я тут, з тобою, любий мій Василечку!

Хлопець міцно обійняв свою кохану. Вони попадали на солому і цілувались, цілувались до безконечності.

Уже під вечір «Хміль» попросив «Орисю»:

- Прочитай мені, мала, прізвища повстанських медиків, які ти записала на отой папірець. Хочу знати...

- Ну то послухай. Де вони тут? Ага! Галина Дидик - «Ганна» і Катерина Зарицька - «Монета» - знані усім діячки УЧХ. Лікар Юрко Липа - віртуозний травматолог. Лікар Олександр Давиденко, родом з Полтавщини, мав псевдо «Мелодія». Доктор «Ярий», цебто Яромир Оцесницький, він народився в Чехословаччині. Олекса Зеленюк - «Пастер», народився на Вінниччині, вчився в Одесі та Львові. Став головним повстанським лікарем Карпатського краю. А ще лікарі на псевдо «Берест», «Фок», «Вугляр», «Амікус», «Сойка»... Ще один єврей Варм Шая Давидович на псевдо «Скрипач». В УПА він з травня сорок третього року. Ходив у рейд на південь із загоном «Сосенка». Лікував вояків з куреня «Голобенка». Тоді в курені «Голобенка» нараховувалось п'ятсот стрільців, а дислокувалися вони в селі Божа Воля Вербського району.

- Я, «Орисю», навіть сотників з цього куреня пам'ятаю: «Ігор», «Нерозлучний», «Хома», «Кидияр», «Узбек», - перебив мову дівчини Василь. - Так, так! Були в тому курені узбеки й азербайджанці. А де зараз лікар Шая? Не знаєш?

- Схопили його чекісти разом з дружиною. Слідство велося в Ковелі. Що з ними зробили, важко сказати...

- «Орисю», порви цей папірець! Негайно порви! Я наполягаю!. Не доведи. Господи, якщо він потрапить у руки тим песиголовцям!

- Я десь заховаю. Для історії...

- Порви!