Тетяна Байда - Хрещені вогнем

Василь облизав пересохлі губи, освіжив горло ковтком криничної води.

- Друзі мої! Цей рік буде для нас ще важчим, ніж минулий. Ми вижили тільки завдяки підтримці населення. Але людям перекривають кисень. Тримаймося, не занепадаймо духом. Ми не зрадимо присязі. Будемо боротися до кінця...

- З Новим роком, хлопці! Слава Україні! Прийшов до вас щедрувати. Дозволите чи ні? - драбиною в криївку спускався «Дорош».

Ой, там на Йордані тихая вода стояла,

Там Божая Мати свого Синочка купала.

А як іскупала, в шовкові пелюшки сповила,

А як ісповила, в золоті ясельця поклала, -

заспівав хлопець приємним баритоном, не чекаючи на дозвіл. Його волошкові очі світилися такою радістю, ніби він щойно прибув з королівського балу. «Хміль» добре знав цього молодого поліщука. Довелося їм копати в лісі два бункери. Важка то робота. І землю винести, і колоди тягати, і стіни дошками обшальовувати. «Дорош» і тоді заливався співом, немов соловей на калині:

Окопи, окопи, важко вас копати,

А ще важче буде потім покидати.

Ми вас будували через цілу зиму,

Мусимо лишити за одну годину.

Чи ви, хлопці, спали, чи у карти грали,

Що ви Україну ворогам віддали?

Цю пісню склали й співали січові стрільці під час Першої світової війни.

- Тихіше, баламуте! - приструнив Хмелюк щедрівника. -Ти ж не на вечорницях. Може хтось почути!

Але «Дорош» зареготав і ще голосніше завів:

Ой, у лузі приморозі.

Щедрий вечір, добрий вечір!

Там Василько сіно косить,

Щедрий вечіру добрий вечір!

Сіно косить, коням носить...

- Замовкнеш ти чи ні? Наш Новий рік на святого Василя. Отоді й защедруєш! - Василь долонею затулив хлопцеві рота.

- Е! До того часу я можу не дожити, - засміявся «Дорош». - Дай цукерку або горішка, бо ще голосніше співатиму. Це ж про тебе щедрівка!

Ну, що поробиш із батяркуватим співаком? Хлопці сміялися, а «Дорош» випростався на увесь зріст, головою торкнувся стелі, по-вояцьки виструнчився, стукнув закаблуками, віддав присутнім честь. Потім, не перестаючи широко усміхатися, кожному подав для привітання руку. Василь дивився на нього і думав: «Чи знаєш ти, юначе, як ми тебе любимо? Чи казала тобі котрась файна дівчина, який ти вродливий?»

Хлопець виріс в убогій поліській сім'ї. Вдовиця-мати не мала ні змоги, ні сили достойно забезпечити дитинство чотирьох синів. Напівголодне, напівсирітське дитинство і безпросвітна юність...

- Приморозки вже добре припікали пяти, а ми босоніж бігали до школи. У нас, чотирьох, було дві пари дірявих чобіт. Бог його знає, як мати зводила кінці з кінцями. Проте ми не хворіли. Всі брати виросли високими і здоровими, як дуби. А коли за німців по селах почали створюватися боївки УПА, троє з нас пішли до лісу, взяли в руки зброю, почали нищити гітлерівських загарбників. Хотів і четвертий брат з нами піти, але мама почали плакати. На сімейній раді вирішили, що Михасько зостанеться вдома при мамі. Добре нам було. І ворога били, і додому навідувалися... Нагодують нас помиють, зігріють... Але німці драпанули в свою Німеччину. Прийшли ці... ну... совєти, будь вони неладні! Два брати загинули в боях із спецзагонами енкаведе, а матір з Михаськом вивезли в Сибір. Ну, я і мстив! У зуби вставляв їм пломби, а в голови - блямби! Колошкав отих недолюдків, аж пір’я летіло! Кров за кров, як сказано в Біблії.

Дійсно, повстанець «Дорош» славився відчайдушною відвагою і кмітливістю. Не один чекіст тремтів, зачувши його імя...

А зараз «Дорош» сів на ослінчик, дістав з-за пазухи загорнутий у тернову хустину пакунок.

- Танцюйте! Всі танцюйте! Святий Миколай і Дід Мороз прислали вам новорічні подарунки. А якщо по правді, то Головний Провід...

Кожен повстанець отримав від Проводу вітальну листівку з подякою, а «Дем'ян» і «Хміль» - ще й Срібний Хрест Заслуги.

- Нагороди годиться обмивати, - сказав «Дем'ян», і на світ Божий невідь-звідки з'явилася плящина зі спиртом. То був час, коли «сухий» закон в УПА скасували. Отже, спирт швиденько розвели водою, пустили по колу гранчак. Закусили хлібом і квашеною капустою.

- А тепер заколядуймо, - запропонував Василь. Через тиждень Різдво. Починай, «Дороше», тільки тихенько.

Ісусе милий, ми не багаті,

Золота й срібла не можем дати.

В дар принесемо велику Віру,

Надію нашу і Любов щиру.

Благослови нас - просимо!

Христос родився! Славимо!

Ця колядка була остання для «Дороша». На Різдво він загинув. Стара жінка з Несвіч розповіла людям про героїчну смерть трьох повстанців. Страшна звістка дійшла й до Василя...