Тетяна Байда - Хрещені вогнем

- Честь і слава! загули повстанці.

- Слава Україні! - тихо промовив «блудний син» і заплакав, як мала дитина.

---------------------------

Записано за матеріалами публікацій в газетах 1994, 2004 років .

***

ПЛЕСО З БІЛИМИ ЛІЛІЯМИ

Василь чекав ночі з острахом. Його замучили привиди минулого. Бої, облави, кров... Якби ж то хоч сьогодні до нього прилинули сонячні, радісні спогади. Невже в його житті не було нічого світлого? Василь напружив пам'ять. Напівголодне, босе дитинство... Пасовисько, де він пас гусей, корів, коней... Борозна в полі, і він за плугом...

А оте загублене в дрімучих поліських лісах озерце, на дзеркальній блакиті якого цвіли білі лілії... Було чи не було? Авжеж, було! І воскові свічі соснових стовбурів з вічнозеленим полум'ям верховіть, і літня гроза з громами й блискавицями, і дві веселки на небі, і сполохані очі коханої дівчини, що зазирали йому в душу.

«Орися»... Юне тендітне дівчатко, біла голубка, яку буремні події двадцятого століття змусили стати повстанською зв'язковою.

Чи знаєш, кохана дівчино,

Що я у цій пісні скажу?

Давно у зажуренім серці

Я спогад болючий ношу...

Того дня вони співали цю пісню дуетом. Тихо-тихо, щоб навіть дерева в лісі не чули сумної мелодії. Ще вчора хлопець і дівчина побували в пеклі, а сьогодні потрапили в рай.

Для закупки харчів і теплого одягу на зиму українським партизанам потрібні були гроші. Свого монетного станка вони не мали, тож де їх узяти? Звичайно, що в касі! Розвідка донесла, що такого-то числа райкомівці отримуватимуть зарплату й преміальні.

- Готуймося до нападу, - наказав «Хміль» хлопцям. - Правду кажучи, я ненавиджу займатися грабежем. Брудна це справа, недостойна українського патріота, але іншого виходу нема. Отож, добре все обміркуймо. Самі знаєте, що в райкомі цілодобово чергує міліція. Потрібно і гроші забрати, і живими зостатися. Це нелегко зробити... Якби ж то в нас був план розміщення райкомівських кабінетів, особливо їхньої каси.

- План дістанемо. Проте в приміщення заходити небезпечно. Краще вже зробити засідку в райкомівському сквері, вистежити момент, коли автомобіль з інкасатором заїде на подвір'я, і раптово напасти, - радили хлопці.

- Добра ідея. Мені подобається. Гадаю, що операція пройде успішно. Тільки грошей захопимо малувато. От якби обчистити ощадну касу чи банк!

- Скільки візьмемо, стільки й візьмемо. Рахувати будемо потім. Не це головне... В ході операції може розпочатися стрілянина. З приміщення райкому вибіжать міліціонери. Ми будемо змушені прийняти бій.

- Таке може бути. Але ми повинні організувати напад у такий спосіб, щоб не було пролиття крові, тим більше смертей... - Думайте, хлопці, думайте! Кожен з вас подумає і розкаже про свій план. Ми виберемо найкращий.

- Я піду з вами! - раптом пролунав усім знайомий голос «Орисі».

- О! На тобі! І помічниця тут як тут! - засміялись хлопці. - Де ти тут узялася, мала?

- Допустимо, що я вже не мала. Я давно виросла. А прийшла від «Дубового» з пакетом. Стояла в куточку, слухала вашу розмову. Почувши про завдання, вирішила піти з вами. Проте заявляю, якщо там буде кадебіст Удахін, то я вб'ю його з пістоля. Стрілятиму прямо в серце, і рука не здригнеться. Отож кажіть відразу: берете мене чи ні?

Василь стрепенувся, почервонів, як рак в окропі, сердито глянув на дівчину.

- Ні! Не візьмемо ми тебе, так і знай! Тим паче, що ти збираєшся стріляти!

- Та я ж пожартувала! Удахін - «матьорий волк». Він сам так себе називає. Цього хижака так легко й просто не візьмеш. На нього потрібно влаштовувати спеціальне полювання з хортами. Його лігво в Луцьку. Чого він має перебувати в глухому поліському містечку? Проте, якби його туди занесла нечиста сила, то їй-Богу, що вбила б душогуба. Скільки він волинянам залив сала за шкуру, скільки випив людської крові! - очі дівчини наповнились слізьми. - А ви, хлопці, вислухайте мій план, тоді й кажіть...

- «Орисю», не гарячкуй. Спершу розкажи, що ти там надумала.

- А надумала я ось що... Одна дівчина, донька моєї доброї знайомої, торік закінчила десять класів. Шкільна форма тепер їй ні до чого. Я одягну коричневу сукеночку, білий фартушок, прив'яжу до коси бантики. Сяду в скверику на лавчині перед входом у райком і буду стежити. Коли ж машина з інкасатором з'явиться на подвір'ї, подам умовний знак. Оце й уся моя робота. А далі… Думайте, що будете робити далі.

- Ми заховаємось за кущами! Поставимо неподалік коня, - загули хлопці. - Той, хто вхопить торбу з грішми, сідає на коня і галопує в ліс. Слава Богу, що ліс недалеко... Інші розсипляться поодинці й тікатимуть хто куди... Одне слово, рятуймося від погоні, як тільки зможемо, збір у Сорочій Балці. Чекатимемо протягом доби.