Тетяна Байда - Хрещені вогнем

- А тепер, друже «Хмелю», на тебе чекає рейд на Східну Україну.

- На схід? Мої побратими відійшли на захід, а я маю іти на схід? - прохопився докір з уст Василя, але в ту ж мить хлопець виструнчився. - Прошу вибачення! Я готовий до виконання наказу!

- Приступай!

Командування УПА вирішило створити похідні групи і направити їх на схід України. Сьогодні одна група відійшла на Житомирщину в село Біла Криниця. Звідти рейд мав пролягти в Макарівський район на Київщину. Планувалося відрядити групи в Камянець-Подільський та на Кіровоградщину.

- А ти, друже Хмелю, виступай через два дні. Візьми хлопців, яких сам захочеш. І обов'язково оці листівки.

Василь проглянув заголовки: «За що бореться Українська Повстанська Армія», «Українська молодь», «Трудова інтелігенція міста й села».

Значить, на похідні групи чекає насамперед просвітницька діяльність, адже слово - теж зброя. Якщо треба, то треба...

Хмелюк відібрав найнадійніших стрільців, з якими в багатьох боях сьорбав «залізну кашу». Йшли ночами, детально вивчивши місцевість за мапою. Вдень відпочивали. Гадали, що буде дуже важко. Та ні. Групу «Хмеля» вів зв'язковий «Терен», родом з Кіровоградщини. З його допомогою повстанці знаходили прихисток, харчі, підтримку серед населення. Невдовзі Кіровоградщиною поповзли чутки, що 4 жовтня о 23 годині в селі Катеринівка невідь-звідки з'явились молоді хлопці, озброєні автоматами ППШ, пістолетами й гранатами. Командир у званні майора радянських військ власноруч розбив у сільраді телефонний апарат. Потім незнайомці пошматували червоний прапор, портрети вождів пролетарської революції і політбюро ЦК, знищили документи. Колгоспним чиновникам, що там знаходились, сказали:

- Трудодні людям нараховуєте, а за них нічого не платите. Весь урожай відправляєте в більшовицьку Москву. Ганьба! Хочете повторити на Україні тридцять третій рік?

- Та ні, ні... Нас примушують виконувати план зерноздачі. Інакше...- белькотали перелякані чиновники.

- Ми - бандерівці, але не бійтеся нас,- казали нічні відвідувачі. - Ми вам нічого лихого не заподіємо, тільки попереджаємо, щоб з людьми поводилися по-людськи. На відібрані гроші залишаємо розписку. Колись віддамо.

Поклали на стіл купу листівок і щезли в нічній пітьмі. Згодом зв'язковий «Терен» доповів «Хмелеві», що у Васильківському районі Київської області кадебешники ліквідували активно діючу підпільну групу ОУН-УПА в кількості п'ятнадцяти чоловік. Керівника групи «Марка» вбили на місці. Всіх інших захопили живими і засудили кожного на 25 років позбавлення волі. Василь переконався, що й «східняки», як їх називали волиняни, теж прагнуть звільнитися від більшовицької окупації.

Доля не жаліла Хмелюка. Вона зсукала його життя в мотузку, кидала по всіх усюдах, тиснула, гнула, била в самісіньке серце, та він не здавався. Голод, холод, хвороби, поранення...

Доводилося спати в лісі на пеньку під зоряним небом або під дощовими хмарами, вмиватися росою, розчісуватись вітром, накриватися снігом. Їв те, що давали люди. Зброю та одяг здобував у боях. Лікувався травами й добрими словами. Карався, мучився, але не каявся - зовсім, як Тарас Шевченко. У цього сільського хлопця було велике щедре серце, яке самовіддано любило Україну. В цьому серці знаходилось місце ще й для вірного кохання. Та незабутня зустріч з «Орисею» на солом'яному ложі в чужій клуні промайнула, наче одна-єдина мить, сяйнувши світлом, дихнувши теплом і ласкою.

- Васильку, соколе мій! - шепотіли дівочі уста.

- Орисю... Орисю...

- Тепер я не «Орися». Я - «Ганна»... Нещодавно таке псевдо дав мені Провід. Це після того, як я побувала в руках чекістів. Священик після народження нарік мене Лідою…

Де ти тепер, Лідо, «Орисю», «Ганно»? Чи жива? Згодом хлопець дізнався, що його кохана стала вірною подругою дружини «Дубового»* «Катерии» і що вони переховуються в селі Гірка Полонка поблизу Луцька. Рідна Волинь тепер була далеко. А життя повстанського старшини хиталося на перехресних вітрах, як вогник каганця. Хиталося, тьмяніло, але не гасло. Знесилений підпіллям, він жив. Жив і не збирався вмирати.

--------------------------------

Факти і цифри взято з Літопису УПА, том 5,стор. 411, 432, з підшивки газет «Радянська Волинь» за 1947 рік. '

*«Дубовий» (1917 – 1951) - крмандир УПА-Північ, майор. Син священика. Одружений у підпіллі. Навчався в Духовній семінарії в Кременці. Член ОУН, політв'язень польських тюрем. Провідник Сарненської округи ОУН. Організатор військових вишколів та перших відділів УПА на ПЗУЗ. У 1944 - крайовий командир УПА-Північ на Волині. Загинув 18 січня 1951 року в криївці на хуторі Синява села Золочівка Демидівського району. Авторка повісті побувала на місці загибелі «Дубового» 19.01.2007 року, де посвятили хрест на символічній могилі.