Тетяна Байда - Хрещені вогнем

- Молитись... Що ж було далі?

- Далі? Вони шепчуть за кущами; «Обищем єйо...» Я прийняла ризиковане рішення. Бочком-бочком покотилася у видолинок, а далі повзком у зарослі осоки над озером. Я ту місцину знала добре. Забрела у воду по пояс, присіла, одна голова стирчить. «Нехай уб'ють мене тут, - думаю. - Я живою в руки тим катам не дамся...» І молюсь, молюсь! Що тут почалось! Крики, стрілянина... Навіть ракети пустили. А я зачаїлась в осоці і шепчу молитви. Вода холодна, як лід, а мені здається, що це окріп. Не відаю, скільки просиділа. Вже й сонечко піднялося високо, обігріло мене, а я сиджу в тому болоті, боюся засідки. Прислухаюсь... Тиша, тільки осока шумить під вітром...

- Облиш, «Орисю»! Приголуб мене, горличко моя! Так хочеться відчути тепло твого тіла. За кожним кущиком на нас чигає смерть. Ходімо у клуню, висмикаємо дупло в соломі. Я цілуватиму тебе. Зацілую до нестями. Стань моєю...

Дівчина не шарпнулась, не образилась на ці слова. З любов'ю подивилась на свого обранця, провела долонями по щоках.

- Не можу я, Василечку. Так вихована. Українська дівчина повинна зберегти цноту до весілля.

- Про яке весілля ти говориш, люба? Бог послав нам зустріч, як милість. А завтра... Завтра може нас не бути.

- Я все розумію, Василику. Тільки соромно... Гріх!

- Хіба кохання - гріх? Не бійся, не соромся... Довірся мені. Ми обов'язково при нагоді повінчаємось. Обіцяю... А зараз... Важко нам! - він вийняв з кишені записну книжку. - Он мені передали звіт міністра внутрішніх справ Тимофія Строкача. Страшно читати! Там написано, що з 1 лютого 1944 року по 25 травня 1946 року проведено 87 571 операцію, вбито 110 835 чоловік, заарештовано 250 676 чоловік. Вдумайся в ці цифри, «Орисю»!

- Божечку! Це тільки на нашій Волині?!

- Ні, що ти! Гадаю, що це по всій Західній Україні. Уяви, скільки молодого цвіту знищили червоні посіпаки. Порахувати важко...

- Бреше Строкач! Бреше, пес плюгавий! Ми є! Ми живі! Ми діємо! Український народ незнищенний! Нас спонукають добровільно скласти зброю, здатися на милість поневолювачів-комуністів. Обіцяють за зраду золоті гори. Волю обіцяють. А тим часом за необережне слово, за анекдот, за пісню чи вишиту сорочку, навіть за українську мову судять, вивозять у Сибір. Називають нас бандитами... Це вони бандити... Грабіжники... Палії... Пияцюги... Ґвалтівники... Вони морять голодом і розстрілюють мирних людей...

Отаку розмову вели двоє закоханих, що довго не бачились. Їм би говорити про свої почуття, а вони говорили про «соціалістичний рай».

- Знаєш, Василю, в моєму рідному селі дільничний опер на прізвище Безщасний запряг шістдесятилітню Ганну Руду і сімдесятилітнього Петра Бойка у фіру замість коней і примусив везти три центнери збіжжя в райцентр. Цього ж дня він побив старого Козаря, кинув його лицем об долівку, а коли той піднявся, почав гамселити кулаками куди попало.

- А секретар Колківського райкому партії «товаріщ» Ульянов побив голову сільради Сидорука, старенького Войтовича, інваліда війни Сокола, стріляв без потреби, вбив кілька курей та індиків, - добавив до сказаного «Орисею» Василь. - А ще удризг п'яний заступник Маціївського райконкому Шепетуха стріляв у що попало, по-звірячому побив Марію Михальчук, зґвалтував шістнадцятилітню дівчину на очах у матері. Оце і є істинний комуністичний бандитизм! Правда, люди кажуть, нібито Шепетуху засудили на чотири роки.

- Кажуть... А я знаю, що ворон воронові ока не виклює. Зараза до зарази не пристане...

Літня ніч коротка. Закохані досхочу й не наговорилися. А в сільській клуні на солом'янім ложі були солодкі поцілунки, ніжні слова, клятви. Не все Василеві було дозволено, однак це була фантастично щаслива ніч у його житті. Хлопець пам'ятатиме ту зустріч до смерті і навіть довше. Вишитої сорочки і вінчання в церкві він не дочекався. А кашкет із синьо-жовтою кокардою носив біля серця аж до арешту. Катюги відібрали дорогий подарунок і поглумилися над ним.

---------------------------------

Записано з розповіді колишньої зв'язкової УПА Ганни Палійчук. Дати й цифри взято з Літопису УПА, том 5, стор.77, 133, 218, та з архіву МВД.

***

КАГАНЕЦЬ НА ВІТРАХ

Однієї темної ночі Василева пам’ять у деталях відтворила 1947 рік. Дуже, важкий рік, насичений тривожними подіями, що не раз доводили до нервових зривів. Провокації, облави, засідки, пильні очі сексотів, проникнення до лав УПА добре підготовлених шпигунів-кадебістів...

Життя в криївці було чітко розплановане. Збройну варту несли всі чоловіки з погодинною зміною. Варили їжу на керосинках, прибирали приміщення по черзі. Спали на двоповерхових нарах у дві зміни, бо не вистачало місць. Заняття з бойовиками проводилися регулярно. Вивчали програмні матеріали ОУН і УГВР, основи математики, історію та географію України, економічну географію СССР, інших країн світу. Ну і, звичайно ж, говорили про політику.