Тетяна Байда - Хрещені вогнем

- Що ж далі? Все обійшлося? - Нетерпляче підганяв оповідача Василь.

- А як ти думав? Хіба не знаєш, як б'ються українські повстанці? Перемога була за нами. Командир відзвітував, що ми здобули двадцять тисяч набоїв, п'ять кулеметів, чотири «емпі», понад сто штук пістолів, шістнадцять машинок до писання, чотири радіоприймачі, одинадцять осідланих коней, сім мотоциклів, одне легкове авто, шістсот центнерів солі, п'ятсот центнерів борошна, вісімдесят центнерів цукру та іншого майна. Дехто з наших одягнув новенькі мундири та взув хромові чоботи. З двох будинків на «горці» залишилися догоряючі вогнища. В полон захопили чотирнадцять німців та поляка-перекладача.****

- Що з ними зробили?

- А що зробили? Ми їх запитали, чи вони брали участь в кривавій акції на село Кортиліси.***** Відповідь була «так». Відкритим голосуванням хлопці засудили їх до розстрілу. Розстріляли приблизно сто німців разом з польськими поліцаями, тобто у десять разів менше, ніж вони закатували мирних жителів у Кортилісах.

- А далі що було?

- Захопили ми місто Камінь-Каширський у свої руки повністю Та того ж таки дня о сімнадцятій годині пролунав наказ «Рудого» відступити в ліс.

- Ось бачиш, друже, чим усе кінчається, - зітхнув «Хміль».

- Твоя правда. Однак, що ми можемо вдіяти проти німецької коричневої чуми, червоної корости і білої холери? Одне слово - зараза! Ось у моєму рідному селі Заборолі Луцького району 1 липня 1943 року гестапівці разом з польськими посіпаками вкинули живцем у вогонь сто чотирнадцять чоловік. Село та церкву після пограбування спалили. Люди до самісінького Різдва переховувалися у лісах та по навколишніх селах. А на святвечір наїхало кілька фір з озброєними поляками і просто за святою вечерею замордували вісімнадцятьох моїх односельців, серед яких було десятеро неповнолітніх дітей. Криваве Різдво! Жах! Це тільки в нашому селі. А по всій Західній Україні? Серце кров’ю обливається. Що твориться на білому світі?

- Світова війна, от що.

- Все ж я вірю в силу духу нашого народу. ІІрийде такий час - і постане вільна соборна Україна від Сяну до Дону. Тільки чи ми доживемо до того часу?

-------------------------------------------

*Газета «3а самостійну Україну» - передрук. Орфографія збережена. Архів Літопису УПА за 10 грудня 1943 року.

** У І941 - 1942 рр. майже в усіх волинських селах були насипані Могили Слави в пам'ять про полеглих героїв у боротьбі за волю України.

*** Передрук з підпільного журналу «Ідея і чин», №5 за 1943 рік. Орфографія збережена. Архів Літопису УПА.

**** Дати і цифри бою за Камінь-Каширський взято з архіву Літопису УПА.

***** В селі Кортиліси німці знищили 2000 чоловік, за іншими даними – 2876.

***

ВОЗЛЮБИ БЛИЖНЬОГО

Ця ніч минула без марення. Після довгого безсоння Василь заснув. Та десь за годину до світанку в його уяві знову заворушилися тіні минулого. Цього разу молоді оунівці з сусіднього села Голишева...

... На важливе завдання їх пішло троє. Сміливі й кмітливі хлопці. Це було ще тоді, коли Сашко Бабінчук перебував на легальному становищі. Він саме навчався в Луцькому педагогічному училищі. Вдень ходив на заняття і допомагав батькам господарювати, а ночами брав зброю і поспішав виконувати накази районного провідника. Того пам'ятного дня Сашкові з двома побратимами доручили переховати зброю в більш безпечному місці. Хлопці переправилися на протилежний берег річки Чорногузки. Човен заховали в кущах верболозу. Все йшло так, як було сплановано. Поверталися вночі, автомати й гвинтівки поскладали у човен. Причалили до рідного берега. Прислухались. Над селом зависла мертва тиша.

- Хлопці, хочеться закурити, - обізвався один з побратимів на псевдо «Улас». - Здається, що вуха попухли і під серцем смокче. Якщо зараз не закурю, то зомлію... Втомився... Нанервувався...

- Ха! І ми потомилися. Терпів довше, потерпиш ще трохи. Сам знаєш що нам курити під час завдань суворо заборонено. Особливо вночі... Мусимо перенести все, що привезли, в схованку, тихенько розійтись по домівках, а тоді смали собі, чоловіче, хоч би й до посиніння, - приструнив друга Сашко.

- Хіба ж я щось порушую? От зроблю дві-три затяжки і погашу цигарку, - благальним голосом промовив «Улас».

- А я кажу, що не треба! - розсердився Сашко.

- Добре тобі казати, якщо ти не куриш.

- Не курю і тобі не раджу.

- Та нехай уже закурить людина! - вступився за товариша третій співучасник небезпечної акції.

Сашко сердито махнув рукою: