Тетяна Байда - Хрещені вогнем

«Велика група більшовицької банди окружила на Сарненщині села Маріянівку і Залужжя, населення цілком ограбили, забравши 400 шт. рогатої худоби, 800 шт. овець та багато збіжжя. Решту збіжжя, якого не могли забрати, розсипали по вулицях. Вікна в хатах повибивали, багато будинків спалили. Забрали з собою 40 людей, яких закатували. Ці ж самі бандити спалили села Стару Рафалівку Колківського району, Журавичі Дунайського району та багато інших сіл. Большевицькі банди здеморалізовані, завше п'яні, щиро помагають гітлерівським імперіалістам повернути наш край у руїну. Народ най розуміє ціль сталінських бандитських висланників і з ними бореться»... Всі чули про їхні дебоші? Ото вже зараза, так зараза! Червона короста, від якої ніяк не можемо позбавитись. Можливо, що ми утримали б Колки, якби німцям не допомогли червоні посіпаки. Мені розказували очевидці, що в ніч з п'ятнадцятого на шістнадцяте жовтня великий загін ковпаківців напав на село Стара Рафалівка, про що пишеться в газеті. Бандити дотла спалили село. Потім зігнали селян на майдан і звеліли розкопати Могилу Слави.** Одночасно почали стріляти в мирних жителів і вбили шість осіб. Червоні партизани проти німців виступають рідко. Переважно вони поборюють нас, українських повстанців, тим самим допомагаючи гітлерівцям розправитись з національно-визвольним рухом.

А підірвані нами поїзди, мости, дороги, всі бої з німецькими окупантами приписують собі. Де ж та справедливість на світі? - Василь зі злості сплюнув і згорнув газету.

До нього підійшов повстанець «Дуб».

- Короста - вона і є короста. Але й коричнева чума не краща. Ось послухай, «Хмелю», який наклеп на нас зводять фашисти. В журналі «Ідея і чин» написано...

- Давай сюди. Прочитаю. Де воно тут? Ага! Осьде...

«Москва дає накази ОУН. З тайних наказів, що попали нам в руки, видно, що кремлівські жиди стоять у зв'язку з ОУН. В тих тайних наказах, що скоро будуть опубліковані, ОУН визначається як національно замаскована большевицька бойова частина.***

Василь жбурнув журнал на землю.

- А трясця їм під ребра! Ні, ви тільки послухайте, про що оті паскуди патякають! Совєти переконують світ, що ми - гітлерівські найманці, а фашисти в свою чергу пишуть, що ми - замаскована большевицька бойова частина. А-ха-ха-ха! Насмішили мене, ох і насмішили!

- Не нервуйся так, «Хмелю». Краще послухай, як ми у серпні цього року місто Камніь-Каширський брали. Атакою командував «Рудий». Участь в акції брали сотні «Лисого», «Кубіка», ну й, звичайно, курінь «Назара» - «Криги». Згадані відділи стояли в лісі за дванадцять кілометрів від міста. Під вечір дев'ятнадцятого серпня командир «Рудий» зробив збірку, де оголосив: «Хто бажає до спецгрупи, хай виступить крок уперед!» Очевидно, що завдання було нелегке. Німці в центрі міста мали сильно укріплені підземні становища, котрі чомусь усі називали «горкою». Нашу добровільну спецгрупу очолив командир Черник. Мали ми всього чотири кулемети, решта - фінки. Крім цього, у кожного був пістоль стилет, сірники, електричний ліхтарик, по кілька гранат, по одній чверті літра бензину. Що ще?

Ага! Ще ми мали сокири, пилки, ножиці для дроту, ракетниці. Вже озвався перший півень, коли ми затрималися перед містом. Поскидали чоботи, заховали їх у чагарнику і босячком підступили до крайніх хат. Місто спало. Як на зло, місяць світив, наче ясне сонечко. По два-три прокрадалися ми з тіні в тінь...

- Ой, не тягни ти, чоловіче, свою розповідь, як кицьку за хвоста! - нетерпеливився «Хміль». - Кажи, що було далі! Цікаво ж...

- Та скажу, скажу, тільки не перебивай. Одне слово, зняли ми тихенько вартових, перерубали дроти, повилазили на «горку», де в двоповерховому гарному будинку отаборилися німецькі офіцери. Наш загін розділився на три частини. Одна займала німецькі становища, друга поливала бензином будинок, а третя кинулася всередину будинку. В одній з кімнат світилося. То була вартівня. Троє наших хлопців спритно відчинили двері, де на ліжках спали «фріци». Пролунав наказ: «Руки вгору». І наші почали виносити зброю та ще й вивели на двір дев'ятьох офіцерів, які поводилися слухняно, мов ягнята. На другому поверсі почулися автоматні черги, вибухи гранат. А пекельні язики вогню вже охопили будинок, де куняли польські поліціянти. Вікна того будинку були зачинені віконницями, отже, тільки одному поліцаєві вдалося вискочити з полум'я. Він почав стріляти. Але наші хлопці хутенько продірявили йому лоба. Почалася стрілянина не тільки на «горці», але й у місті. Настала вирішальна хвилина: або здобути, або всім до одного загинути. І тут спурхнула в повітря червона ракета. Це був сигнал, що пора тим, хто в резерві, в атаку...