Віктор Вальд - Останній бій Урус-шайтана

У наметі великого візира Кари-Мустафи був захоплений священний мусульманський Прапор Пророка, який польський король наказав відправити як почесний військовий трофей у дар папі римському Інокентію XI. Перемога у Віденській битві стала вершиною полководницької кар’єри короля Яна III Собеського та однією з найяскравіших звитяг об’єднаного християнського війська в усі часи Христових походів.

На згадку про перемогу над мусульманами в літургійному календарі Римсько-Католицької Церкви 12 вересня є днем Святого Імені Марії. Перед битвою король Ян Собеський доручив Польщу заступництву Діви Марії Ченстоховської. Після битви Інокентій XI оголосив цей день святом для всієї Церкви. З металу трофейних гармат, захоплених у цій битві, у 1711 році для Собору Святого Стефана був відлитий дзвін Пуммерин.

Ось лише польські вершники помилилися, сплутавши дуже дороге й красиве полотнище в шатрі Кари-Мустафи зі священним Прапором Пророка. Стомлені битвою, вони легко поступилися жменьці відчайдушних татар, які люто вирвали в них старе вицвіле полотнище. На чолі цих сміливців бився Хавле-Юсуф, чашник кримського хана. Засуджуючи свого владику за його зраду у Віденській битві, Хавле-Юсуф передав Прапор Пророка калзі-султану Хаджі-Гірею. Він і зайняв, за велінням турецького султана, місце позбавленого трону Мурад-Гірея.

Прикриваючи відступ великого візира, біля його шатра поліг весь загін арнаутської піхоти. У центрі загиблого загону лежало стільки польських гусарів, що сам Станіслав Яблоновський забажав поглянути на тих трьох хоробрих арнаутів, які позбавили життя багатьох умілих воїнів його війська. Утім, у цих порубаних палашами й сколотих списами трупах неможливо було впізнати великого бахадира Орхана, його вірного друга Абдула й племінника Стеро.

А ще коронний гетьман довго об’їжджав звитяжні війська союзників й особливо затримався в козацькому таборі. На всі його питання хитрі козаки відповідали ухильно, а щодо чорної труни й четвірки тих, хто мчав із нею на турецькі ядра й кулі, то й узагалі з нерозумінням знизували плечима.

«Віват! Віват! Віват!» — багатоголосо тріумфувало переможне християнське військо, дякуючи Господу, своїй хоробрості й мудрості своїх полководців. І лише поодинокі посвячені додавали до цієї подяки щасливий випадок у кривавих степах Хейхату, що врятував християнську Європу від вірної смерті!

РОМАН-ПЕРЕМОЖЕЦЬ МІЖНАРОДНОГО ЛІТЕРАТУРНОГО КОНКУРСУ «КОРОНАЦІЯ СЛОВА»!　

Роман «Останній бій Урус-шайтана» присвячений героїчним подіям кінця XVII століття, коли кожен день був визначальним не лише для українського народу і його віри, а й для всієї Європи. Події розгортаються в горах Криму, у жахливому степу Хейхат, у палацах володарів і на полях битв...

Перша шабля султана, непереможний Орхан, кидає виклик кошовому Війська Запорозького. Лицарський поєдинок має покласти край багаторічній ворожнечі й позбавити мусульманський світ того уславленого Івана Сірка, якого кожну третю п'ятницю проклинають у всіх мечетях Османської імперії. І Сірко приймає виклик честі. Але занадто багато перешкод треба подолати героям, щоб зустрітися напередодні великої битви під Віднем, де величезному війську турецького султана протистоятиме об'єднана армія Європи.

Бейлербей — тур. «бей над беями». Феодальний титул і посада в середньовічній Османській імперії. (Тут і далі прим. авт., якщо не вказано інше.)

Кяфір — також у багатьох європейських мовах гявур або ґяур — у мусульман загальна назва послідовників інших релігій («немусульманин», «невірний»). У ортодоксальних мусульман має принизливий відтінок.

Буда — рід намету. Складалася з жердин, покритих соломою, корою, шкірами.

Бівак — бівуак. Зупинка військ для відпочинку або ночівлі в польових умовах.

Блискуча Порта — європейська назва Османської імперії.

Поріг Щастя — алегорична назва Стамбула («Дарюс-саадет»).

Шаріат — мусульманське право.

Адат — звичаєве право.

Каймакам — заступник великого візира й управитель Стамбула.

Шехір-еміні — головний архітектор.

Бахадир — тюрк. богатир, найкращий воїн.