Віктор Вальд - Останній бій Урус-шайтана

По дорозі до Єгипту я відвідав Бахчисарай і того чоловіка, який зрадив нашу святу церкву того спекотного літа, коли Орхан ступив на землі Хейхату. Устиг учасно, щоб цей чоловік і його голуби не накоїли ще більше непоправних бід. Я повинен був виправити свою помилку. Той чоловік, що переправляв таємні донесення, був подібний до змія з садів Едему. Він примудрявся отримувати золото одразу від декількох таємних служб. Тепер золото йому непотрібне. Адже небіжчикам золото ні до чого.

А тоді, раніше, три крилаті вісники за наказом таємної служби кримського хана передали необхідне від ворога. Один голуб полетів до московського царя. Якби калмики захопили сіляхдара в Хейхаті, Москва отримала б хоч і фальшиве, але підтвердження того, що Сірко і його запорожці готові допомогти султанові в його поході на Європу. Орхан витримав би всі тортури, але це лише впевнило б московитів у цій омані. А ще цареві підсунули б Сіркового листа, у якому глава запорожців пропонує дружбу падишаху. Москва не задумалась би над тим, що старий кошовий хитрує з султаном, відтягуючи черговий татарський похід на знекровлені українські землі. Стрілецьке військо пішло б на Запорожжя, проливаючи християнську кров і цим остаточно навертаючи козаків у бік османів. До того ж чашник хана Хавле-Юсуф намагався через пана Войтеха доставити вам, ясновельможний королю, виправлений лист турецького султана, надісланий попередньо хану, який спричинив би ваш похід на українські землі. А це вже війна з Москвою!

Другий голуб полетів до українського гетьмана Самойловича, повідомляючи йому, що ви, ясновельможний королю, ідете походом на Київ і Білу Церкву. Тоді Самойлович відвів козаків від кордону й таким чином дав змогу кримському хану пограбувати його південні землі. Ви, панове, дізнавшись про те, що козаки Самойловича виступили в похід, наказали б збирати військо. А якби отримали листа султана, у якому хану повідомлялося, що Самойлович на догоду Москві готовий уторгнутися в коронні землі, то пан король із власними загонами, не чекаючи збору війська, пішов би на Білу Церкву. Адже так?

Король мовчки кивнув. Себастьян продовжив:

— А третій голуб полетів до папського престолу. Посланню від цього голуба повірили, тому що воно було підписано моїм умовним ім’ям. І це було найбільш небезпечно. У донесенні, яке я нібито підписав, повідомлялося, що хан у бесіді зі мною проговорився про те, що султан відправив золото венеціанцям для відродження Євангелічної унії [224] Євангелічна унія — антигабсбурзька коаліція, що складалася з Франції, Швеції, Данії, протестантських князівств Німеччини, Чехії, Трансильванії, Венеції, Савойї, Республіки Об’єднаних провінцій. Їй надавали підтримку Англія, Шотландія й Росія. , яка тридцять років вела кровопролитну війну проти Католицької ліги й папського престолу. А це означало, що християнський світ неодмінно знову порине в щонайжорстокіші війни. На заході відродиться католицько-протестантська війна. На сході зіткнуться Польща, Московія й Україна. І коли, убиваючи одне одного, християни впадуть на коліна, тоді мусульмани, торжествуючи, легко підкорять їх. Ось така політика, точніше каша, яку заварив мудрий хан Мурад-Гірей і яку сам тепер намагається розсьорбати. З одного боку він бажає торжества ісламу, з другого — хоче ослабити султана, з третього… Мені здається, що Мурад-Гірей мріє стати падишахом і правити всіма мусульманами, у тому числі й колишніми християнами Європи. Прагне перевершити свого пращура Чингісхана. А ще мені здається, що хан заплутався у своїх думках і бажаннях. Він ризикує головою. Хоча, що йому та голова, якщо він бачить себе поряд з Аллахом. Йому немає діла й до тих голів, що злетіли з плечей того літа, коли сіляхдар Орхан ішов на бій з Урус-шайтаном…

— То все-таки був поєдинок із «Золотим Османом»? — запитав польний гетьман.

— Так, і я тому свідок, як і свідок останнього подиху Сірка. Мій батько і Сірко були побратимами. Траплялося таке в старовину, що шляхтич і козак ріднилися кров’ю і бідою. Старі люди ласі на тяжкі спогади. Тому я став особливо дорогий старому кошовому в його останні години життя. Так от, Сірко пишався своїм останнім поєдинком і мріяв знову битися зі славним шабельником Орханом. Він навіть запевняв, що відшукав слабке місце турка й через це припинив бій. Коли я спитав навіщо, то побачив лише загадкову усмішку кошового. Що вона означала — цього вже ніхто й ніколи не дізнається. Після застілля увечері старому стало зле. Він усіх прогнав і розмовляв лише зі мною. Водночас двічі схилив голову й двічі прошепотів: «Покинули мене сили земні й небесні». А тоді зізнався, що вже місяць, як болить у нього в лівому боці. «Медовуха старшинська боком виходить», — сумно додав він і звелів принести труну. Один із його козачків шепнув мені, що Сірко іноді й спить у ній, то щоб я не дивувався. Я тепло сприйняв слова старого козака. Вимазавшись у річковий намул, я зумів підслухати розмову османів і був певен у тому, що Сірко — істинний християнин і в його душі немає зради Христа. Це він і сам сказав. Потім він багато чого мені розповідав про мого батька й про своє дитинство. Про мого батька я все зрозумів і прийняв. А ось про дитинство Сірка… У це важко повірити. Як може дитина жити серед русалок, лісовиків, упирів і слухати настанови водяника? Думаю, що це маячня вмираючого.