Віктор Вальд - Останній бій Урус-шайтана

— Про що ви, мій королю? — здивовано запитав коронний гетьман.

— Я думаю, Себастьян краще за мене розповість. Так би мовити, вустами очевидця. Але, ясновельможне панство, ви мусите дати слово шляхтича, що все почуте не вийде за ці стіни. Інакше наслідки можуть бути непередбачуваними. Лише Господу відомо, чого можна чекати від цих дияволів-запорожців.

— Себастьяне, ми слухаємо й клянемося все почуте зберігати в таємниці, — умостившись зручніше, урочисто мовив Микола Сенявський.

Єзуїт відпив вина, якого король налив йому власноруч, і почав свою розповідь:

— А чи відомо ясновельможним гетьманам що-небудь про «Золотого Османа»?

Гетьмани задумалися.

— Років зо три тому про це говорив мій хорунжий пан Підгурський. Про лицарський двобій… Щось на зразок дуелі… Та яка може бути дуель між турком і козаком? Пам’ятаю, що ми тоді багато сміялися з цього й визнали за жарт чи за казку, уже не пам’ятаю. Сірко — лицар! Визнаймо, панове, що це справді смішно, — повів плечима гетьман Яблоновський.

— Я теж таке чув, але… Про Сірка багато курйозів по Європі ходить. Навіть у газетах про це пишуть. Усіх не згадаєш, — так само знизав плечима Микола Сенявський.

Себастьян задоволено кивнув і продовжив:

— Щоб ця історія стала курйозом, а радше рядовим випадком, не таким помітним, як колишні епізоди, які, як ви слушно завважили, часто з’являлися в газетах Європи про Сірка, папа римський не пошкодував золота й настанов. Усе, пов’язане з цим поєдинком, слід було приховати, щоб не виникало недовіри між державами, які нині входять до Священної ліги. Тепер уже можна трохи привідкрити завісу. Та, самі розумієте, моя історія не має вийти за ці стіни. А дуель, у прямому розумінні цього слова, справді відбулася. На ній були присутні тисячі глядачів, а найгірше, що за нею спостерігали посольства п’яти країн. Глядачі — це прості люди, яким запорозькі діди наказали розказувати в майбутньому те, що слід: «Був поєдинок. Славно рубалися. Переможця не виявили. Мали незабаром битися ще, та не склалося. Нічого незвичайного. Сірко часто бився на шаблях. Та й балакати про це краще не слід. Навіщо закликати уві сні грізного кошового?» Так що і в Україні про цю дуель нечасто говорять. А років за десять-двадцять про неї геть забудуть. А що тут славного? Не здолав Сірко «Золотого Османа». Та й чи був той золотим? Так — дитячі казки… Але з посольськими людьми довелося попрацювати, щоб вони донесли своїм правителям те, що корисно було для об’єднання Європи перед навалою османів!

— Навіщо такі складнощі? Золото й настанови папи, накази дідів запорозьких? — дивуючись, запитав коронний гетьман.

— Три роки тому в страшних степах Хейхату, а потім біля тихої пасіки під назвою Грушівка вирішувалася доля Європи, — схвильовано мовив єзуїт. Помітивши, як презирливо усміхнулися великі гетьмани, Себастьян трохи помовчав і, заспокоївшись, продовжив: — Цю думку висловив папа Інокентій, коли вислухав мене.

І вкотре за вечір великі гетьмани з подивом глянули один на одного. Але це не збентежило єзуїта, який продовжив свою розповідь:

— Як би зараз ми всі почувалися, якби десять тисяч найкращих воїнів Європи перебували не в нашому таборі, а під рукою великого візира Кари-Мустафи? Стійка козацька піхота була б вагомою допомогою грізним яничарам. Запорозька кіннота змусила б нас щомиті озиратися на тили і фланги. А в цей час, коли військо Речі Посполитої покинуло її межі, полки московського царя вторглися б до Литви й далі просунулися б до Польщі. А венеціанці вступили б у відкриту змову з султаном заради торгівельних привілеїв… Це ж не таємниця, що морські держави — Англія й Голландія — остаточно хоронять венеційську торгівлю на Заході й наводять мости на Схід. Єдиний шлях для Венеції залишитися великою державою — це союз із султаном. У венеціанців є приклад — відносини з Константинополем доби грецьких імператорів. Та не буду вдаватися в історію. Таким чином венеціанці, підтримані французьким королем, висадили б на своїх кораблях османів у Римі, щоб знищити Ватикан. А сам французький король Людовик, затятий супротивник Габсбурґів, уторгся б у німецькі землі. Тоді б нашу армію покинули і баварці, і саксонці, й інші німецькі загони. Я не буду продовжувати… Усе це могло статися, якби не провидіння Господнє, людська воля і його величність випадок!

Я не можу зараз розповісти все в подробицях. Після перемоги ми ще зустрінемося за келихом доброго вина й матимемо багато часу для приємних бесід. Цієї ночі я мушу бути в запорозькому таборі. Саме цієї ночі. І все-таки коротко скажу: сіляхдар Орхан ішов на поєдинок як великий воїн, думаючи лише про те, що покарає Сірка за смерть свого брата й за безліч бід, яких завдав Урус-шайтан мусульманському світу. Він і не підозрював, яку політику спричинить його бажання вбити ворога. Політику роблять ті, кому це дозволив Бог. Але мені часто здається, що в ній багато і від лукавого…