Віктор Вальд - Останній бій Урус-шайтана

— Так-так!.. Я вдячний тобі за щедрі подарунки й корисні листи, мій добрий друже Орхане. Ти багато в чому мені допоміг.

— А зараз ти можеш допомогти мені, — усміхнувся старий воїн і поклав руку на плече моряка.

— Ти струсонув Стамбул, і він упав до твоїх ніг. Гул від цього падіння долетів і до моїх корабликів. Якщо тобі допомагає сам Аллах, то мені залишається тільки згоріти від сорому, якщо я в чомусь тобі відмовлю. Ходімо під тінь мого навісу й про все поговоримо.

Узявшись за руки, як і личить старим добрим друзям, сіляхдар і капудан-паша попрямували на корму, над якою були розтягнуті навіси з верблюжої шерсті.

— Ах, ось що! Мій добрий Селіме, я не міг прийти до тебе без подарунків. Правда, я ще не знаю, які вони.

Орхан вказав рукою на карамюрселі й каїки, що скупчилися по обидва борти. Капудан-паша кивнув, і палубний ага [25] Ага — звання керівника різноманітних категорій придворних слуг, різних військових і громадянських чинів. , який ішов за ним тінню, із розумінням уклонився. Він кинувся до трапа, одночасно віддаючи гучні команди. І, підкоряючись їм із величезною охотою, пірати скинули з бортів мотузки й мурахами полізли в човниковий караван.

У затінку навісу під свіжим морським вітерцем було приємно лежати на м’яких шовкових подушках і вести дружню розмову. Чорношкірі хлопчики, нечутно ступаючи по вискоблених дошках корми, усе підносили страви та напої.

— Найкращим для мусульманина [26] Мусульманин — від муслим — покірний Богу. є спосіб життя такої людини, яка міцно тримається за поводи свого коня на шляху Аллаха й щоразу прагне гайнути на ньому туди, звідки до нього доноситься крик про допомогу, воліючи стати на бій або знайти смерть там, де можна її знайти в ім’я Всевишнього. Я вже третій рік припливаю до цих берегів, а від них до земель урусів. Туди я везу тисячі міцних і сильних воїнів, а повертаю небагатьох — поранених, хворих і покалічених. Мої кораблі безліч разів вступали в морські сутички з невірними. Я втратив два парусники. І навіть палуба мого корабля була на палець залита кров’ю в абордажному бою. Ти впевнений, мій друже Орхане, що твій кінь на правильному шляху? Що саме цей шлях вказав Аллах, а не нашептали підступні демони, щоб погубити тебе?

— Я відчуваю волю Аллаха своїми грудьми, — відповів сіляхдар, із задоволенням відпиваючи фруктової води з венеціанського келиха кольорового скла.

— Бачив цих урусів і в бою, і в ланцюгах. Багато з них відважні й гідні воїни. Але є й жалюгідні боягузи, що зраджують свою віру й товаришів по зброї. Такі будуть готові вистрілити в спину або пустити стрілу з самого лише ницого бажання зірвати з тебе золоті шати. Вони поневажують саме розуміння лицарського бою. Я вже не кажу про те, що та місцевість незалюднена, а природа її підступна й смертельно небезпечна. Але я, напевне, усе це даремно кажу. Навряд чи можливо вмовити тебе схаменутися…

Орхан похитав головою й усміхнувся:

— Народження — це початок шляху до смерті, а життя — наближення її. Така воля Аллаха. А як померти — іноді Всевишній дозволяє вибирати це самим людям, — Орхан подивився вбік. — Ти хочеш смерті цих нещасних? — він простягнув келих у бік прив’язаних за ноги чотирьох моряків, що звисали з нижньої щогли.

— Ти про що?.. А-а-а! Зрозумів! Я про цих йолопів геть забув, — капудан-паша піратів плеснув у долоні, і перед ним відразу ж постав палубний ага. — Якщо вони ще живі, дай їм із десяток батогів, а тоді нехай драять палуби…

Селім гірко зітхнув і продовжив:

— Ми вже три тижні стоїмо на якорі. Очікуємо звісток про наближення урусів чи то з Дону, чи то з Дніпра. Крупи й сушене м’ясо вже закінчуються. Ось і доводиться відпускати цих собак на берег для прожитку. А якщо чесніше — щоб вони від нудьги й неробства не починали на борту сварок і різанини. Нехай копирсаються в болоті Пери або Галати. Там греки і вдень і вночі тримають відкритими свої таверни. Та й корисно розім’ятися в добрячій бійці зі стражниками і яничарами. Однак ці перебрали вина й так накурилися дурману, що порушили Коран. Та ще й пішли по домівках, вимагаючи грошей за охорону мешканців Стамбула від козаків. Але висять вони вниз головами не за це. А за те, що їх, мов баранів, привезли зв’язаними. Краще б їм у місті відрубали голови. Мені не потрібні ті, кого можна схопити. Франки [27] Франки — так араби називали європейців. тремтять, щойно забачать мої наповнені вітром вітрила. Вони знають — у моїх командах хоробрі й дужі воїни. А хочеш, я тобі дам півсотні моїх головорізів? З ними все ж спокійніше, ніж самому блукати в Дикому полі.