Віктор Вальд - Останній бій Урус-шайтана

Цього разу першим до входу в мечеть наближався величний старий чоловік у неймовірно багатих золотих шатах.

Джафа аж застиг від подиву. Невже сам султан? Ні-ні! Йому немає потреби трудити ноги, а тим паче для звичайної молитви залишати палац. А якщо це великий візир? Утім, і високоповажний Кара-Мустафа-паша з’явився б із цілим почтом, а не з хоч і так багато зодягненим, але єдиним супровідником. Хто ж це?

Муедзин правого мінарету дзвінко ляснув себе по високому лобі. Це він! Той, про кого вже два тижні говорить весь Стамбул!

Сорокарічний, шанований усіма Джафа хлопчиськом злетів із височенного мінарету й, важко дихаючи, зупинився за кілька кроків від шадирвана. Біля цього особливого фонтанчика великий воїн Орхан уже омивав свої стопи. Відтак бахадир омив руки й обличчя протічною водою, щоб ритуально очистити тіло. А тепер можна очистити й душу.

Муедзин із благоговінням глянув на залишені біля входу золототкані черевики Рикаючого Лева султана й відчув, як його серце наповнюється радістю й гордістю.

— Великий сіляхдар починає свій похід із молитви в Блакитній мечеті! — він сказав це тихо, але чіткий і дзвінкий голос муедзина почули ті правовірні, що вже зібралися біля очищувального фонтанчика.

Мечеть султана Ахмеда Першого отримала свою другу назву «Блакитна мечеть» завдяки керамічним кахлям у блакитних тонах, що прикрашають її внутрішнє оздоблення. А світло двохсот шістдесяти чудових вітражів, пропускаючи перші ранкові промені ніжного сонця, перетворює молитовний зал на справжній Едем, де незримо присутній сам Аллах.

Думки всіх молільників, а їх цього ранку було напрочуд багато, були спрямовані тільки до Всевишнього. Правовірні промовляли молитву, водночас раз по раз торкаючись підлоги чолом і долонями: то нахилялися, то випростовувалися. Їхні обличчя були спрямовані в бік молитовної ніші-міхраба, зверненої в бік Мекки. Потім коротку проповідь виголосив імам мечеті. Його голос, багаторазово посилений закладеними в стіни й у стелю порожніми глечиками, був чутний у найдальших кутках мечеті. Але говорив він коротко, бо ранкова молитва завершується, щойно сонце піднімається на висоту вістря списа. Ось про спис у могутній руці османа, що вражає ворога-ґяура, і повів мову наставник. Потім його сухі руки передали Орханові теспіх, складений із тридцяти трьох ядер, щоб, перебираючи цей молитовний ланцюжок із ліванського кедра, могутній Лев пам’ятав: його похід розпочався з благословення Аллаха в стінах Блакитної мечеті.

І лише після цього погляди присутніх прикипіли до найкращого серед них — великого бахадира Орхана. І думки, і слова, і… безліч дарів!

Залишивши мечеть, Орхан ішов повільним кроком, високо піднявши голову, але часто киваючи на знак подяки за особливо приємні слова чи багатий і потрібний дарунок. За ним, а точніше за спиною його слуги Абдула, двоє яничарів вели дивовижного білого жеребця під арабським позолоченим сідлом і в обробленій сріблом збруї з червоної шкіри. Рослі воїни часто озиралися, зло рикаючи на слуг, які вели подарунок від яничарського корпусу, адже слідом за ними йшов іще розкішніший аргамак. Цього породистого, чорного, як ніч, скакуна під чудовим, усипаним коштовним камінням сирійським сідлом, прислав сам великий візир. Але навіть слуги першого після султана пана побоювалися розгнівати грізних воїнів і тому вели аргамака не попереду, а слідом за яничарським конем. Скакуна зі стайні великого візира втримати було дуже непросто, адже численні яничари, що йшли позаду, уже підштовхували аргамака в круп приклáдами яничарок, так само подарованими великому сіляхдару.

За яничарами йшло чимало рабів і слуг, руки й плечі яких аж угиналися від подарунків їхніх хазяїв: мішками зі спеціями від Єгипетського ринку «Мисир Чарсиші»; овочами, фруктами та крупами від «Капапи Чарши», тобто Критого ринку; шаблями, кинджалами й пістолями від гільдії стамбульських зброярів; кошелями з важкими золотими монетами від єврейських і християнських кварталів; килимами й килимками від цілодобового торговельного району Пери; Кораном від мудрих наставників медресе та їхніх учнів; мідним і срібним посудом від жебраків Стамбула. Ще були два дужі чорні раби і якась стара, що зналася на ворожінні й заклинаннях, — від невільничого ринку. І ще чимало потрібного й не дуже — від пекарів, ткачів, купців, водоносів, пожежних…

Кожен мешканець Стамбула вважав своїм обов’язком гідно провести воїна, який вирушав у похід, щоб убити злого шайтана Сірка, адже більшість, якщо і не кожен, за минулі десятиліття постраждала від нього і його козаків: хто товаром і майном, хто був поранений, а в кого хтось із родини й головою наклав.