Віктор Вальд - Останній бій Урус-шайтана

Ця новина миттю облетіла кожен куточок палацу Топ-Капи. Тисяча сто наложниць султана притиснулася до ґрат гарему, щоб роздивитися відважного воїна. Над ними одразу ж виросли п’ятсот наставниць у тому ж бажанні, але з тривогою, як би чого не трапилося. Їм до сліз заздрила тисяча п’ятсот служниць, які не наважувалися наблизитися до тих місць, звідки можна було бодай краєм ока побачити найхоробрішого з хоробрих. Забувши про свої найважливіші обов’язки, на тераси й сходи палацу висипали майже всі з восьмисотенного корпусу євнухів.

Та щойно бахадир і його почесна варта зникли за воротами, усі мешканці особистих покоїв султана одразу ж повернулися до звичних справ і турбот, залишивши обговорення цієї великої події на нічний час.

А в другому і першому дворі годі було й кроку ступити від безлічі слуг великого султана, які бажали віддати шану хороброму сіляхдару.

Тут були не лише стольники й ключники, постільничий та сокольник, стременні та єгері, скарбники й писарі, зберігачі шуб і чалми султана тощо, а й головний придворний астролог і навіть вартові солов’я і папуги, які в загальному гармидері зважилися залишити на короткий час улюблених султанових птахів!

А з вікон другого й третього поверхів, опустивши бороди на груди, які розпирало від гордості за Османську імперію, і навіть крадькома витираючи шовковою хустинкою неочікувану сльозу, на літнього Орхана дивилися вищі сановники — двох-і трьохбунчужні паші, управителі головних служб і духовенство на чолі з самим шейх-уль-ісламом, який промовив доволі тихо, але його почули всі:

— Якщо б дати в руки Рикаючого Лева султана святий санджак-шериф — зелений Прапор Пророка, пошитий з халата самого Магомета, — то за ним пішли б усі правовірні й витоптали б кляті землі урусів. А втім, і шáблі султана цілком достатньо для виконання волі Аллаха.

На виході з палацу сіляхдара Орхана зустрів величезний натовп яничарів, що в поспіху прибігли з розташованих за два квартали звідси казарм. Завжди, скрізь і в усьому могутні яничари вважали себе першими і найважливішими. Вони миттєво відтіснили султанських охоронців, а золоту шаблю наймилостивішого пана звідси вже поніс яничарський ага, через кожні сто кроків голосно вигукуючи:

— Цією шаблею Рикаючий Лев султана вб’є шайтана Сірка!

Мешканці благословенного Стамбула, і не лише християни та євреї, а й мусульмани, зачувши виття стількох яничарів, а відтак і гуркіт яничарських котлів, у великому поспіху залишали вулиці, навчені гірким досвідом проходження столицею грізних воїнів султана. Але сьогодні не постраждав жоден незграбний волоцюга, не були виламані жодні двері й не завалено жодного паркана, ніхто не громив грецькі пивнички й не трощив критий ринок із його незліченними товарами.

Сьогодні великі воїни супроводжували видатного соратника, захоплені його безмірною хоробрістю і ні з чим не зрівнянною лицарською доблестю.

Вони супроводили сіляхдара до воріт його будинку й до пізнього вечора залишалися на сусідніх вулицях, голосно вихваляючи ім’я Орхана й підкріпляючи у власних душах мужність кислуватою бузою, курінням гашишу й «танцями» дервішів із суфійського ордену [18] У мусульманстві ці аскети-дервіші — нехристиянські ченці, бо в ісламі безшлюбність — великий гріх. Це радше волхви. Та не язичеські (поганські), а вірні слуги Аллаха. Чому волхви? Бо їхній «танець», спочатку повільний, який відтак дедалі більше набирає обертів, сприймається як особливий шаманський ритуал. . Ці служителі Аллаха кружляли годинами, як дзиґи, під звуки очеретяних флейт і барабанів, відриваючи від свого лахміття смужки, які войовничо накручували на тюрбани збуджені яничари, готові піти за Рикаючим Левом султана в землю урусів, з якої два роки тому їх повернулася лише третина.

Орхан довго стояв біля відчиненого вікна другого поверху селямлику, чоловічої половини будинку, із задоволенням відкривши душу голосам найгрізнішого у світі війська, різкій музиці й гучним завиванням дервішів. Цей войовничий гуркіт, який він чув сотні разів перед кровопролитними битвами, хвилював його й примушував міцно стиснути кулаки. Усе ще міцні кулаки! І кров вирує, як і багато років тому. А головне — Орханові потрібно виступати в похід, як і в старі добрі часи. І він виступить якомога швидше.

— Ти тут? — не обертаючись від вікна, запитав сіляхдар.

— Так, мій пане, — чемно почулося від дверей.

— Я виступаю в похід.