Віктор Вальд - Останній бій Урус-шайтана

Напевно, щось особливе угледів більше сотні років тому в чорних євнухах султан Мурад. Саме після нього в гаремі падишаха всім заправляли чорношкірі скопці. А правда полягала в тому, що цей живий товар з Єгипту, Абіссинії і Центральної Африки вирізнявся міцним здоров’ям і потужною статурою. Саме вони напрочуд легко спромагалися перенести повну кастрацію й доживали до глибокої старості. Винятково чорні євнухи наглядали у внутрішніх кімнатах гарему. Білих євнухів туди не допускали. Білі юнаки, переважно черкеси, мали більш крихке здоров’я, і з цієї причини їх піддавали лише частковій кастрації. Тому вони, на відміну від чорних товаришів по службі, могли спокусити мешканок гарему. А ще вони часто хворіли й рано вмирали, так що їх добровільна згода на службу з надією на легкий хліб і стрімке збагачення зазвичай закінчувалася трагічно.

Рабів, охочих стати євнухами, завжди було цілком достатньо. Саме рабів. Коран забороняє кастрацію, і тому ті з полонених або добровольців, хто, наслухавшись зваб слуг султана, наважувався на таке неоднозначне дійство, відтак уже від душі або під тиском приймали іслам. Для цього достатньо було підняти до небес палець і повторити за імамом: «Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед — пророк його». І ось перед спритним юнаком відкривалася можливість домогтися багатства й могутності за набагато коротший термін, ніж якби він торгував на ринку чи воював у складі непереможних військ султана.

У Орхана, який провів майже все своє життя на війнах і в походах, султанські євнухи викликали відразу своєю зніженістю й постійним прагненням затіяти складну й небезпечну палацову інтригу, результат якої — або голова спритника, або великі посади й купи золота. Він уникав євнухів і ніколи першим не заговорював зі скопцями, яку б посаду вони не займали. Але появу зараз перед ним головного євнуха не можна було пояснити нічим іншим, як тільки велінням самого великого султана. І сіляхдар не помилився.

Чорний раб-хлопчисько спритно зняв з Орхана чоботи й натягнув йому на ноги шиті золотою ниткою черевики. А гігант-євнух ласкаво усміхнувся і навіть уклонився. Це означало велику милість — султан чекає взутого в золоті черевики у своїх особистих покоях.

Лише щасливцям і великим бахадирам дозволено поминути три брами палацу Топ-Капи: Бабі-Гумаюн — Браму султанську, Баб-ес-Селям — Браму світу і Баб-і-Сеадет — Браму блаженства, — за якими й можна побачити падишаха — шаха над усіма шахами.

Орхан частенько бував біля покоїв улюбленого сина Аллаха, але Поріг Щастя переступив уперше.

Перед ним нечутно відчинялися низенькі двері: то з рідкісних порід дерева, із найтоншим різьбленням, то з химерно візерунковими решітками, то з вітражами різнокольорового скла. Стіни, багато прикрашені орнаментом і висловами з Корану, увінчувалися банями, під якими ніколи не збирався житейський гамір, бо підлога тут була встелена дивовижної краси килимами, а охорона — слуги й раби — у міру необхідності спілкувалася, як і слід у такому місці, пошепки.

Султан Мехмед зустрів хранителя своєї шаблі, походжаючи з кутка в куток улюбленої кімнати, у якій зберігалося його вбрання для полювання й необхідна для цього зброя. Мехмед, який у семирічному віці заступив на престол, довгі роки був майстерно усунений від влади інтригами бабусі й матері. Син страченого на вимогу яничарів і духовенства султана Ібрагіма та його наложниці зі зневагою ставився до управління імперією, не отримавши в ніжному віці належних знань і вмінь. Зате цей згаяний проміжок часу він залюбки заповнював тривалими полюваннями й різного роду змаганнями, з яких виходив справді заслуженим переможцем. Завдяки ненастанній гонитві за дичиною на свіжому повітрі Мехмед отримав прізвисько Авджі, тобто мисливець. І навіть неабияк цим пишався.

Ось і зараз він оглядав зброю для полювання на оленів у македонських лісах.

— Сідай! — різко звелів султан і показав на купу подушок у кутку кімнати. — Не до церемоній! І обійдімося без пишних звеличань моєї нескінченної мудрості та всього іншого.

Орхан важко опустився на вказане місце, повністю віддавши себе в руки Аллаха.

— Я був малим, але в день мого сходження на престол пам’ятаю тебе з шаблею в руці, грізно спрямованою в бік яничарів. Кажуть, що ти врятував не лише мене, а й мою імперію.

— Я любив твого батька, султана Ібрагіма, але не зміг врятувати його, — сумно зітхнув старий.

— Султан, що затримує платню яничарам, оподатковує духовенство й щодня користається правом, що його надає титул винищувача невірних [16] Винищувач невірних — титул султана. Він іменувався падишах, тобто цар царів, намісник Божий, хресник Пророка, первосвященик правовірних, притулок світла, тінь Бога живого і, нарешті, кровопивця й винищувач невірних. Останній титул пов’язаний із тим, що він міг убивати щодня чотирнадцять осіб, не оголошуючи, за що саме. , гідний шнурка, яким і був удавлений.