Віктор Вальд - Останній бій Урус-шайтана

А ще стамбульці затято сперечалися: уб’є сіляхдар Сірка чи сам згине в диких північних степах? І, хоча Коран забороняє азартні ігри, маса народу, якщо не всі, ставили, хто що міг, на той чи той наслідок. Тому проводжати свого героя вийшло чимало з тих, хто міг на якийсь час залишити роботу, службу чи торгівлю. Серед них були й особи, з голови до ніг обвішані зброєю, які просили взяти їх із собою в цей похід, що просто на їхніх очах ставав легендою. А також велика кількість послужливих чоловіків і навіть хлопчаків, готових на будь-яке служіння. І всі ці люди намагалися довести свою необхідність, простягаючи до обличчя сіляхдара то зброю, то чашу, то ложку, а то і якісь товсті книги, як наприклад, худорлявий дідок у єгипетських шатах і в зеленій чалмі.

Орхан на це лише кивав, не вимовляючи ні слова. Прийнявши ці кивки за згоду, добровольці прилаштовувалися в кінці довгої колони й уже гордо позирали на всіх довкола, і собі гріючись у променях сіляхдарової слави.

Літній сіляхдар зупинився лише раз, коли з припортової кав’ярні зачув запах ароматної аравійської кави. У ту ж мить господар закладу підніс великому бахадиру маленьку чашечку тягучого напою. Орхан був дуже задоволений бадьористим трунком і розплатився за каву золотим кулястим ґудзиком, який відірвав від свого коштовного вбрання. Господар майже знепритомнів і мало не впав, але його моторні слуги встигли підхопити щасливця, який миттєво усвідомив, що тепер від охочих випити його кави не буде відбою. Великий сіляхдар умить перетворив нікчемного крамаря на шановного, а незабаром і багатого купця.

Воістину Аллах поруч зі своїм вірним воїном, який не тільки захисник правовірних, а й благодійник для них!

Ще Орханові довелося трохи почекати біля причалу. Чимало човнярів із тих п’ятнадцяти тисяч, що перевозили охочих через Золотий Ріг, Босфор і Мармурове море, а також доправляли вантажі на рейдові кораблі й на узбережжя, засперечалися, хто з них найбільш гідний, щоб прийняти на борт першу шаблю імперії. Суперечку, звичайно ж, виграв кет-хюда, голова цеху човнярів, що вчасно з’явився на багато прикрашеному карамюрселі.

Літній воїн був задоволений. Він знав, що свою назву ці великі парусно-гребні човни з гострим трикутним вітрилом і півпалубою отримали від імені першого османського флотоводця Орхан-бея Карамюрселя, який заснував на березі Ізмітської затоки першу османську верф у містечку, що отримало таку само назву. Чому ж Орханові не ступити на борт човна, якого ще в минулому столітті придумали ті, хто бачив самого засновника імперії Орхан-бея?

Сіляхдар переконався, що поруч із ним нерозлучний Абдул, і одразу ж наказав вирушати. Він навіть не зволів подивитися, чи подбав хто-небудь про його подарунки. Та з того, який галас зчинився довкола, можна було здогадатися, що на інших карамюрселях і дрібніших човнах-каїках триває завантаження за доволі помірну ціну. І все-таки великий бахадир обернувся. Йому хотілося ще раз подивитися на покинутий дім. А ще…

На пристані, розштовхавши натовп, вишикувалися музики-яничари. І зазвучав славетний бойовий марш непереможних воїнів султана.

Спершу заячі лапки вибили з тугих барабанів тривожний дріб, який тут-таки змінило деренчанням мідних тарілок. До них приєдналися дзвінкі солодкоголосі трикутники, поступово витіснені завиванням тромбонів, дзвоном триангелів і тамбуринів. Але все це з люттю покрили бойові роги й довгі труби. Яничари грали з особливою насолодою і навіть самозабутньо, ніби за їхнім оркестром ішли в атаку гнівливі орти [20] Орти — підрозділи яничарів. .

Закінчення маршу потонуло в гучному лементі вертлявих дервішів, нерозлучних духовних наставників яничарів. Так і будуть вони кружляти кілька годин поспіль, куполами роздуваючи білі широкі спідниці-джалуни й пронизуючи небо своїми високими ковпаками, що символізують надгробки мусульман. Хто б не дивився на них, захоплених танцем і виттям, у всіх шалено крутились й паморочились голови, і лише дервіші залишалися незворушними, ніколи не падали, жодного разу не втративши рівноваги у своїх незрівнянних обертах навколо незримої осі. У цьому їм, без сумніву, допомагали вислови зі священного Корану, які вони голосно вигукували.

— Мій пане! Вкажіть курс, за яким я повинен спрямувати це судно.

Орхан подивився на схиленого в поклоні старійшину човнярів і вказав рукою на північний схід.

— Бачиш ті трищоглові кораблі? Тримай курс на них.