Віктор Вальд - Останній бій Урус-шайтана

Кремезний кет-хюда з жахом відсахнувся:

— Це ж кораблі туніських піратів!..

— Цих славних моряків викликав сам султан! — суворо мовив Орхан і помахом руки велів старшині відійти.

Ставши на потрібний галс, прудкий карамюрсель швидко пішов по хвилях. Ліворуч на березі віддалялося гігантське місто, розділене природою на три частини. Перші дві — це сам Стамбул, розташований на мисі між Мармуровим морем і Золотим Рогом, а ще Галата й Пера на північному березі Золотого Рогу. Усе прекрасне й чарівне, що так милувало око, було в межах цих двох частин міста. Але очі старого воїна були спрямовані на третю його частину — на азійський берег Босфору. Тут відкривалася широка панорама Сутари, в оздобленні смоківниць, кипарисів і пахучих кущів акації. Там розкішні сходи на пристані починали Меіт-Іскеллі — дорогу смерті, що вела на цвинтар, де покоїлися знатні османи, які завжди пам’ятали, що їхні предки прийшли з Азії, а тому нащадки повинні бути поховані на азійському березі Босфору.

А де доля наготувала могилу, у якій лежатиме сам сіляхдар Орхан? У яких землях, під чиїми небесами? Раніше він ніколи про це не замислювався. Аж сьогодні щось кольнуло в грудях і змусило подумати про скорботне.

«Зуліко, моя прекрасна Зуліко! Я обіцяв тобі повернутись, і я повернуся!» — нагадав собі Орхан і з усмішкою подивився на караван човнів, що уповільнював хід. Їхні господарі вже усвідомили, куди тримає курс Рикаючий Лев султана, і це їх відверто збентежило. Вони далеко не були левами і навіть ікластими вовками. Наближення до непередбачуваних вітрильників магрибських піратів неабияк попсувало човнярам настрій і навіть увігнало в смуток. Якби в порту не чекала багатотисячна юрба, жадібна до їхніх розповідей, вони б, мабуть, повернули назад.

— Підходь до корабля з вимпелом спрута! — крикнув Орхан.

Почувши це, кет-хюда схопився за голову й тихенько завив.

Підбираючи вітрила, карамюрсель ковзнув між високих бортів величезних вітрильників і, підтримуючи хід веслами, попрямував до зазначеного корабля, і його дошки тремтіли, як шерсть на вівці, що з недомислу приблукала в темний ліс.

Ванти, щогли й борти всіх п’яти магрибських вітрильників були густо всіяні піратськими екіпажами. Засмаглі до чорноти моряки й абордажні команди, усі в коротких безрукавках і вузьких шароварах до колін, з жадібною цікавістю оглядали човниковий караван, над яким панувало моторошне мовчання. Цим він нагадував величезну зграю ворон, що обсіла дерева лісової дороги, по якій сонні селяни везуть у кошиках зерно на посів.

— О Аллаху! — зітхнув старшина човнярів і беззвучно заворушив губами, чи то звертаючись до Всевишнього, чи то згадуючи імена своїх дружин і синів.

Борт карамюрселя, мов поцілунок дитини, торкнувся чорних дощок парусника:

— Гей, на борту! Чи не відпочиває капудан-паша [21] Капудан-паша — командир військового корабля або ескадри. грізного судна на килимі, що покриває голови невірних?! — голосно запитав Орхан.

Незнана сила змахнула з борту десяток головорізів, а на їхнє місце, немов мавпа, спритно вистрибнув аж до маслаків висохлий моряк у такій само безрукавці й шароварах, як і інші пірати:

— Голови невірних, здобуті в поході, я три дні тому відправив курсовим судном на Джербу [22] Джерба — острів біля берегів Тунісу, давня столиця берберських піратів. .

— Отже, славетна піраміда черепів [23] Піраміда черепів — піраміда з черепів християн. Була знищена аж у 1837 р. зусиллями європейської дипломатії. скоро досягне небес?

— Авжеж, якщо і твоя шабля послужить цьому, великий воїне Орхане. Радий бачити тебе, Леве пустелі!

— Я також радий бачити тебе, Селіме, безстрашний Крокодиле Османського моря [24] Османське море — Середземне море. .

Із високого борту вітрильника розкрутився мотузковий трап і дзвінко вдарив дерев’яною сходинкою-поперечиною по палубі карамюрселя.

— Прошу під мій навіс, дорогий друже! — широко всміхнувся капудан-паша.

Випроставшись, він швидко прокрокував босими ступнями по вузьких перилах борту до трапу. Під час його наближення моряки попадали на палубу, а дехто навіть за борт, ніби від гарматного духу.

Селім простягнув руки сіляхдару, що піднімався, і, поставивши його на дошки палуби, міцно обняв:

— Скільки ж ми не бачилися?

— Років із десять. Але весь цей час я чув про твої перемоги, мій хоробрий капудане-паше цих грізних вітрильників. І не тільки чув…