Віктор Вальд - Останній бій Урус-шайтана

— Уранці буде вітер. Потрібний вітер. Ми підемо через море. Уздовж берега довго й небезпечно, — тягуче повідомив Селім, глибоко вдихаючи фруктово-трав’яний дим кальяну.

Орхан на знак згоди кивнув:

— Гаразд. Я пройдуся.

Капудан-паша заплющив очі:

— Пройдися. Уздовж борту п’ятдесят кроків. Від смерті нас рятують три складені пальці. Це ширина бортової дошки. Лише три пальці.

Сіляхдар подивився на спітнілого від диму кальяну друга й, заклавши руки за спину, спустився з високої корми на палубу. Вахтова команда піратів сиділа вздовж бортів, почухуючись і широко позіхаючи. Вони жадали галасливої гри в кості або кулі. А ще дужче грецького вина й веселої музики. Та бодай хоч перших сутінків, коли можна спуститися в трюм і принаймні чимось розважитися подалі від очей швидкого на розправу капудана-паші і його вічно бадьорих старших помічників.

Орхан пройшовся вздовж лівого борту, потім перейшов до правого. Тут він ще деякий час простояв, прислухаючись до плескоту хвиль об дерево корабля. Потім не витримав і підійшов до тих, хто не побоявся опинитися в обіймах магрибських піратів. Його вітали, стоячи в шанобливому поклоні. Лише юнак загаявся і звівся пізніше за інших. Йому було важко швидко підвестися, бо на його колінах була дошка для письма, на якій він, ретельно наносячи чорнило на папір, виводив слова, мовлені старим у єгипетських шатах.

Сіляхдар вказав рукою на аркуш. Юнак запитливо подивився на свого диктувальника і — після кивка старого на знак згоди — простягнув аркуш Орханові.

Великий бахадир звузив очі, тоді міцно заплющив їх і швидко розплющив. Але це не допомогло. У чорнильних рядках його постарілі очі ледве розрізняли літери.

— Прочитай! — велів суворо сіляхдар і простяг аркуш юнакові.

Той знову запитливо подивився на старого в єгипетських шатах і після його другого кивка почав читати:

— «… Отже, під незрівнянний марш яничарського оркестру, здатного розігріти кров навіть у мерця, я, недостойний свідок цієї великої події Евлія Челебі, і мій юний помічник Фасул найняли міцну каїку й попливли слідом за Рикаючим Левом султана. Так іменували поважного сіляхдара Орхана мешканці Стамбула. До бойового маршу незрівнянних яничарів я ще трохи сумнівався в правильності мого рішення. Адже роки, незлічимі рани й пережиті негаразди безперервної більш ніж сорокарічної подорожі трохи ослабили моє тіло. Але гучна бойова музика повернула мені приємну пам’ять багатьох битв і походів. Я знову відчув себе молодим і потрібним. Бо я, написавши чимало книг про славні подвиги, свідком яких був, не можу стриматися, щоб не описати правдивим словом майбутній лицарський поєдинок, гідний стати легендою у віках.

Трохи збентежив утопленик. Його зіштовхнув у море натовп, а потім бідолаху розчавило каїкою. А коли добрі човнярі передали тіло на пристань, знайшлися ті, хто впізнав нещасного. Ним виявився муедзин Блакитної мечеті Джафа. Він голосніше за всіх своїм незрівнянним голосом прославляв такий любий Аллаху намір відважного сіляхдара. Кілька годин по тому я бачив іще одного утопленика. Точніше, утопленицю — стару жінку, яку чомусь викинули за борт магрибські моряки. Але один із наших супровідників, воїн-арнаут, сказав, що бачив, як вона виплила й трималася на воді. А ще додав, що моряки мали рацію, називаючи стару служницею демона. Та гадаю, що вона все-таки потонула…»

Юнак закінчив читати й розгублено дивився то на літнього сіляхдара, то на старого в єгипетських шатах.

— Це не останні жертви мого походу. Смерті не доведеться дрімати, — тихо мовив Орхан. Він уважно придивився до обличчя чоловіка в єгипетських шатах, ніби щось пригадуючи, але нічого не сказав і в задумі продовжив свою прогулянку вздовж бортів піратського вітрильника.

Капудан-паша Селім солодко потягнувся й глибоко втягнув повітря своїм перебитим носом. Може, саме завдяки цій задавненій травмі нюх морського пірата був гострий, як у мисливського собаки. У ранковому протязі, що пронизував капудан-каюту, Селім відчув запах садів і баштанів північних околиць Стамбула. Саме там розторопні вірмени руками рабів вирощували солодкі фрукти й соковиті овочі.

— Вітер мені в спину, — широко всміхнувся старий пірат і, як був у коротких шароварах і на босу ногу, так і вилетів на палубу.

Трішки засмутило те, що корабельний ага в передсвітанні вже не спав і напівголосно й упівкулака заганяв вітрильну команду на високі щогли.