Леся Бернакевич - Заходить до хати вампір волохатий

«Та й порядний же чоловік, оцей Вулик! — гомоніли поміж себе мешканці Великих Жиляків. — Іншому би й за вухом не свербіло, а цей, бач, який совісний. Ти, каже, лобуряко, до дівчини ходив, дурив її, ославив на все село, то тепер женися на ній, сучий ти сину!»

Всі ми здатні вимірювати свого ближнього за власною міркою. Отак і старший Вулик, що також не належав до винятків, не міг собі уявити, аби Василь проґавив нагоду заманити Наталю на горище. Був переконаний, що й син — такий же спеціаліст лазити під спідницю, як і його тато. Але він помилявся. Нащадок і справді з Нудотою близько не сходився і тому вимога предка вивела його з рівноваги. Він не хотів покривати татів гріх. Але про те, щоби поділитися своїми переживаннями з мамою, і мови не могло бути. Василь не бажав відкривати їй очі стосовно батька, який скаче в гречку, і зовсім не тому, що шкодував її. Просто у нього з нею не було душевного зв’язку відмалечку. Василько в дитинстві, як і кожен малюк, пробував розповідати мамі про свої бажання, мрії, невдачі, нічні страхи, про стосунки із сусідськими дітьми. Але помітивши, що вона його вислуховує мовчки, без будь-яких реплік, і зміст його розповіді ні не дивує її, ні не засмучує, ні звеселяє, хлопчик збагнув: маму зовсім не цікавить його світ: вона глуха до його слів.

Розповісти про своє горе комусь із односельчан Василь вважав непорядним у ставленні до батьків. І тоді він прийшов до Лідії Купер’янівни. Адже більше не було до кого…

— Цього не може бути! — перебила розповідь учительки Мар’яна. — Батько ж Василя… такий поважний… такий набожний…

— Ще й який «набожний» та «благодійний» мій свекор, — підхопила Вуличка. — У церкві кладе на тацю не менше десяти карбованців, а тоді оглядається, чи всі бачать його щедрість. А вже як загледить дівчину, то очі в нього спалахують, як у того Змія Горинича, залишки волосся на голові підводяться і борідка загострюється… І взагалі, Мар’яно, запам’ятай собі: на любовному фронті порядних людей не буває: кожен чинить так, як йому вигідно і зручно. Але послухай, що було далі…

Одного вечора Лідія Купер’янівна чистила картоплю, як несподівано увійшов Василь. Великожиляківці лише на ніч зачинялися від можливих зайд, а удень двері їхніх осель були нарозтвір, хіба би всі члени сімейства повадилися кудись гуртом, то тоді домівка мусила б бути на замку.

— Вдома мені життя немає, — почав Василь. — Батько змушує брати Наталку, але після того, як вона… Лідіє Купер’янівно, я вам довіряю, знаю, ви нікому не розповісте, але з Нудотою я не можу оженитися… Вона…

І він, затинаючись, розповів, що сталося.

— Найгірше, що й мама тягне руку за татом, бо вірить йому… А мені не пасує видавати його таємницю… — завершив свою розповідь Василь, ледь не плачучи.

–І що ж ти думаєш робити? — вражена розповіддю свого учня, запитала Лідія Купер’янівна.

— Мабуть, подамся в світи… На будівництво чи ще кудись… Бо іншого виходу немає… — зітхнув Василь.

Тоді Лідія Купер’янівна почала відмовляти його від цього кроку.

— Краще бути першим хлопцем на селі, ніж останнім — у місті, — переконувала вона Василя. — Тут у тебе робота, при голові сільради, який всіляко тобі запомагає. Та й у батьків ти — одинак, інші брати й сестри повмирали. Рано чи пізно тато й мама мусять тебе простити. А серед чужих ти хто зна чи приймешся.

Лідія Купер’янівна, якій довелося одній, без батьків будувати своє життя, з власного досвіду знала, як це тяжко — шукати місця під сонцем серед чужих.

–І що мені робити? — розвів руками Василь.

— Візьми мене за дружину, в знак протесту, — раптом запропонувала своєму учневі вчителька. — Тоді ти і вдома залишишся, і не муситимеш вінчатися з дівчиною, яку ненавидиш…

— Ви ж поставили під удар свою репутацію! — вигукнула Мар’яна, коли Лідія Купер’янівна замовкла.

— Я уже прожила більшу половину свого життя, а у Василя усе тільки починається, — відповіла дружина Вулика. — Звичайно, коли він зустрів тебе, то не знав, як тобі відкритися. І тоді, коли ви після танців… побували разом, він примчав додому і признався мені, що хотів би бути з тобою, тож попросив поради й допомоги в цьому пікантному ділі… Тоді я вибралася до тебе, аби розповісти всю правду. Я не сумнівалася, що ти станеш моєю невісткою. Однак я запізнилася. Бо назустріч мені вийшла Коркуцьончиха… Вона була дуже схвильована і повідомила, що її син зараз сидить у тебе в медпункті і пропонує тобі руку й серце. Просила не займати тебе, бо, мовляв, у вас в цю хвилину вирішується доля. Я навіть не знала, що про тебе подумати.