Леся Бернакевич - Заходить до хати вампір волохатий

— Чому ви так рветеся працювати медсестрою в інтернаті? — запитав голова комісії з призначення посад — товариш Шинків у випускниці медичного училища Мар’яни Чолки. То була дівчинка зі східними рисами обличчя і, незважаючи на невеличкий ріст, міцно збита. Її коротка хлоп’яча стрижка, на яку відважився б не кожний мужчина, вилискувала синявою.

— Хочу захищати нещасних сиріт, — промовила Мар’яна.

— Захища-а-а-ати? — протягнув зверхник. — А від кого?

Мар’яна, яка навіть і в стані спокою була неговіркою, зараз, не чекаючи такого запитання, зовсім розгубилася і почала нервово сіпати комсомольського значка на своїй гімнастерці.

–І чому ви вирішили, що ці діти — нещасні? — допитувалось тим часом у Чолки велике цабе, яке ще декілька літ тому було звичайнісіньким ветеринаром. — В Радянському Союзі — всі щасливі! То тільки десь там, в країнах капіталу і безправ’я громадяни мешкають у контейнерах з-під сміття і не мають що в губу покласти.

— Я також вихованка дитячого будинку, — нарешті, спромоглася на відповідь чорноголова комсомолка, втупившись у руки роздавача путівок у життя — короткопалі і в ластовинні.

— Ось воно що! — вигукнув Шинків. — Ну, голубонько, не хочу вас ображати, але до цієї солідної установи вам ще треба трохи дорости.

— Хіба ж я досі не виросла? — поглянувши з-під лоба на Шинківа, буркнула випускниця медичного училища. Від роздратування її пружні щоки, які в народі порівнюють з наливними яблуками, роздулися.

Голова поблажливо всміхнувся:

— Справа не в роках: просто в таких закладах потрібні спеціалісти з особливим підходом, чулим серцем та твердим характером. Адже вихованці інтернатів — такі вразливі! Ось чому там ніколи не буває вільного місця, — пояснив він.

— А де ж мені … практикуватися? — поглянула недовірливо Чолка на дядька в елегантному костюмі.

— О-о-о, з цим ви не матимете гризоти, бо не в Америці живемо, де — купа безробітних. Можемо скерувати вас у… Середню Азію! Ви молода, і вам, мабуть, цікаво буде світу побачити! — поспішив запевнити Шинків Мар’яну і, не витримавши її важкого погляду, зірвався з місця і почав бігати від вікна до дверей свого кабінету. — Звичайно, там —…спека неймовірна, зате в затінку в людини ноги інеєм покриваються! Не подобається? — звів здивовано брови, бачучи, що відвідувачка не розділяє його захоплення. — Тоді у Великі Жиляки призначимо.

Мар’яна зовсім занепала духом.

— Що таке — Великі Жиляки? — видавила вона ледь чутно із себе.

— Нормальне радянське село в нашій області, біля Жидачева. Тамечки вам буде, як у Бога за пазухою, і ви станете медиком широкого профілю: і терапевтом, і дитячим лікарем, і акушеркою, і медсестрою на всі сорок хат! Повірте, навіть для рідної дочки я не спромігся б на краще місце, — вів далі цей мандарин [1] Китайський чиновник під облесливі посмішки своєї свити. Мар’яна пильно і по черзі вдивлялася в очі кожного з посіпак Шинківа, намагаючись розгадати, чи не криється за їхнім призначенням у село якась пастка. Нарешті, поцікавилася в роздавача посад:

— А чому там досі не було лікарки?

— Та була… — знехотя буркнув Шинків.

— Тоді куди вона ділася?

— Не подумайте, дитинко, чогось такого, — кинувся заспокоювати Мар’яну голова комісії. — То була хороша дохторка, за короткий час уже встигла сподобатися тамтешнім мешканцям, зав’язала нормальні контакти з місцевими коровами, і на вулиці до неї кожна собака виляла хвостом… Але захотілося цій лікарці повечеряти грибами, ну і… одне слово, вам там сподобається і ви, нарешті, зможете загоряти на сонці, а не за віконною шибкою і…

Шинків затнувся, збагнувши, що Чолка так потребує сонячних ванн, як немовля — зубного протезу. Але вона не звернула уваги на ляпсус керуючого. Бо була стурбована призначенням у невідому місцевість. Мар’яні годі було уявити Великі Жиляки, адже досі її нога ще не бувала в селі. Тому дівчина не знала — тішитись своїй службі за межами Львова чи сумувати? Тож тільки замекала, наче ягня. Голова ж вирішив, що Мар’яні просто важко говорити від щастя, і наклав на папір резолюцію.

Узявши в голови цей папірець, Чолка пригадала немовляток — залоскотаних на смерть, закатованих голкою, тих, хто провів дитинство у божевільні, але промовчала. Довести приклади «особливого підходу» лікарки та виховательок з притулку «Щасливе дитинство» Чолка ніколи не змогла б. Навпаки, ще її посадили б до тюрми за наклепництво. Про це неодноразово нагадувала ескулапка Турянська. То ж помсту довелося відкласти…