Леся Бернакевич - Заходить до хати вампір волохатий

Минулої ночі Файдульській приснився страшний сон, нібито вона зафарбовує на своїй голові сивину «Лондоколором» № 20», а до хати зазирає Рулька, в якої язик воістину невтомний! Головиха похолола від думки, що теперечки все село довідається, що вона — далеко не брюнетка! «Признавайся!» — промовила до головихи Рулька і шарпнула її за комір. Файдульська… пробудилася і подякувала долі, що то був лише сон. Але наяву знову пролунала фраза «Признавайся». Цього разу її просичав Файдульський і почав розмахувати якимсь папірцем перед обличчям дружини. В цьому жовтому прямокутнику вона впізнала одну давню фотокартку.

— Я давно підозрівав, що цей Гудулка до тебе нерівно дихає. Скажи мені тільки чесно, — стогнав тим часом Файдульський, — було в тебе із цим гробокопом… соприкосновеніє?

Жінка застогнала і звалилася назад на подушку:

— Я ж тобі сто разів клялася, що з Гудулкою — ніколи…

— А чому ж тоді ти зображена з ним ось тут поруч? — допитував Файдульський свою Файдульську, як гестапівець — нашого партизана.

— Це сталося зовсім випадково. Фотомайстер так розпорядився, — виправдовувалася дружина. — Гудулка ніяк не вміщався у фотооб’єктив, і тоді фотограф приставив його біля мене…

Файдульський повірив, але все ж, переживши потужний стрес, мусив його зняти, і наступного дня скомандував пакувати валізи під приводом поїздки до тітоньки в Харків, з якою не бачився ще від часів другої світової війни. Дружина здогадувалася, що операцію невдовзі буде відкладено, тобто найближчим часом сімейство до ніякої тітоньки не поїде, але не хотіла конфліктувати з чоловіком, якого так важко вдавалося переконати в своїй вірності. І коли вся хата ходила ходуном, — ввірвалась фельдшерка. За собою вона притягла когось невідомого.

Файдульський у своєму танковому комбінезоні роззявив рот. Він був би радий подати команду, але не знав, яку. Коли фельдшерка розпакувала Гудулку і поглянула на Файдульського, то їй захотілося впасти на підлогу і прикрити голову руками, наче перед вибухом гранати із годинниковим механізмом. Але не могла цього зробити, бо відчувала відповідальність за життя Гудулки, якого без надії все ж сподівалася одволати. Файдульська, яка ціною свого здоров’я змогла минулої ночі переконати чоловіка в подружній вірності, повалилася на підлогу, наче мішок із ґрисом.

— А чого це ти приволокла оце ледащо до моєї хати? — запитав Файдульський таким грізним голосом у Чолки, наче вона переступила зі своєю ношею не поріг його обійстя, а лінію державного кордону.

— Бо… бо… — розминала фельдшерка язик у роті, здивована запитанням голови сільради.

— Гудулка, може, просив у тебе про це? — запитав голова, стискаючи кулаки.

— Як ви можете таке говорити! — вибухнула Чолка. — Гудулка не може про ніщо просити, бо він — непритомний!

— А може лише придурився? — засумнівався Файдульський у словах фельдшерки. Її прихід із ненависною ношею був для господаря таким «приємним», як масаж… простати. Файдульський почав верещати на всю хату, що підірветься на ґранаті разом з усією родиною, якщо дружина його обманює. Але Мар’яна, згадавши поіржавілі лимонки на сортирі сільського голови, не повірила, що той зможе виконати свою погрозу. Справді, войовничий запал селянського керманича швидко згас. А коли фельдшерка заходилася розтирати тіло обмерзлого своєю оренбурзькою хустиною, очі у Файдульського вистрелили від радості, що нарешті у селі щось сталося і він має можливість командувати такою важливою операцією.

— Слухайте мою команду! — гаркнув голова сільради. — Зачиніть двері! Не напускайте холоду!

Кожен з домочадців Файдульського також почав допомагати фельдшерці, як міг. Файдульська, опритотмнівши, постаралася зникнути з очей благовірного! А завклубом Славко пропонував свої послуги: «Чим я можу вам допомогти? Потримати пляшечку зі спиртом?» Наймит сільського голови Магницький не переставав перепитувати в Чоолки: «Замерзнути — це така незручна смерть, правда?»

— Головне, зберігати спокій! — виголошував Файдульський, уявляючи себе, мабуть, героєм бойових дій.

Чому ж потерпілий не приходить до тями? Мар’яна з переляку почала ляскати його по щоках. Вона ще нікого так не била, навіть ненависного Гризлю в інтернаті, який хотів узурпувати її цукерку. Але сільський грабар затявся. Чолку навіть взяла злість, що цей пиячок зовсім не хоче боротися за свій організм, надіючись лише на фельдшерку. Здалося б спиртом розтерти його заціпенілі частини тіла. Але тільки-но Чолка встигла вихлюпнути цієї рідини собі на долоню із флакончика, як чиясь рука ухопилася за нього і спробувала відібрати його в неї!