Леся Бернакевич - Заходить до хати вампір волохатий

— Зрозуміло, — гаркнув місцевий патрицій і повернувся до Мар’яни. — А ти, дочко, що — не справляєшся з подружніми обов’язками?

Мар’яна так розгубилася, що втратила дар мови і знову відчула себе трилітньою дівчинкою з інтернату, здатною лише на вигуки.

— Е-е-е, — зам’ялася вона.

— Вуйку Іване, вона хоце сказати, со зовсім не спгавляється з цими обов’язками, — відповів чоловік за Мар’яну. — І годує вона мене такою гаяцою бульбою, со я гота обпік не газ, і купає мене в окгопі, і пеці не госпалює: в хаті — така холодеца, со навіть взимку тгеба двегі відцинити, аби напустити з вулиці тепла…

— Тобі погано живеться в свекрухи? — задовольняв свою службову цікавість сільський голова.

— Та як сказати, — пробелькотіла Мар’яна, не відважуючись чорнити Тольцьову маму, яка хоча й використала її, проте була до неї доброю, навіть подарувала їй дещо з одягу: наприклад, віддала назовсім літнє плаття після того, як воно від прання зменшилося на два розміри. І дуже засмучувалася, що невістка не ходить у ньому в гості взимку. Також Мар’яна отримала від матері чоловіка цілком пристойний халат з діркою біля коміра замість петельки. А зовсім недавно Ганна Антонівна спрезентувала дружині сина власний светр, який за кілька літ своєї служби вже перестав бути схожим на светр, але ще добре зігрівав тіло.

— Вуйку Іване, Магяні дузе погано в моєї мами, — знову втрутився Коркуцьонок, — бо моя мама любить тільки мене-е-е-е!

Мар’яна лише кліпнула і навіть зменшилася в розмірі, як риба під час засмажки.

— Сину, є речі, яких мама тобі дати не може, — спробував представник великожиляківської знаті ще якось повпливати на цього вариводу, — маю на увазі кохання, плотські утіхи, які, між іншим, дуже корисні для здоров’я…

— Хе, моя ліва гука — ліпса і когисніша, ніз зінка… — зухвало випалив Коркуцьонок.

Після цього останнього одкровення Коркуцьонка посадовець збагнув, що марно ще якось агітувати цього мамія за повноцінне сімейне життя.

— Гаразд, діти мої, я вас розлучу, — вислухавши обидві сторони, прорік великожиляківський раджа. — Але, як велить закон, я мушу дати вам три місяці. На роздуми. Зрештою, у мене тут навіть немає печатки, щоби оформити вам розставання.

Відмовка Файдульського так розлютила Коркуцьонка, що він випнув груди і заверещав:

— Яксо ви, вуйку Іване, загаз не гозведете нас, то я буду всім у селі казати, со ви — не полковник, а тільки — стагсий лейтенант! — пригрозив Тольцьо. — Бо казав мені мій уцень Мисак, а йому повідав стагсий бгат (він загаз пги війську), со на погонах як полковника, так і стагсого лейтенанта — однакова кількість зігоцок: тги стуцки. Тільки в одного вони — більсі, а в дгугого — менсі.

Файдульський трепетно ставився до свого звання і, почувши, як цей недоріка нахваляється привселюдно применшити його заслуги, аж захлинувся від жаху.

— А я се сказу, со в магазині пгосто не було погонів з лейтенантськими зігоцками, то ви й купили собі полковницькі! — помітивши, як співрозмовник змінився на лиці, зловтішався Коркуцьонок.

Тепер уже й сільський голова уподібнився Чолці, втративши дар членороздільно розмовляти. Після кожної погрози Коркуцьонка Файдульський був здатний на погуки «О», «у», «е», «і». А Толик розпалювався дедалі дужче. Він договорився до того, що війт взагалі навіть в армії ніколи не служив, бо вісімнадцять літ вже як комісувався! Справді, Файдульський строкової служби ніколи не проходив, бо одразу після школи став курсантом військового училища, а згодом вступив до військової академії.

Тремтячими руками сільський староста видобув із шухляди печатку і хляпнув нею на десятій сторінці спершу Коркуцьонкового паспорта, а потім — Мар’янчиного. Тольцьо, схопивши офіційний документ, який засвідчував його особу громадянина Радянського Союзу, вискочив із світлиці простісінько на вулицю і почав гасати довкола хати. Він аж заіржав на радощах. Зачувши переможний крик синочка, Коркуцьончиха також вибігла на двір.

— Тольцю, шапку надінь, — крикнула вона до свого відприска з ґанку. Проте Коркуцьонок, не зважаючи на просьби матінки, намотував круги довкола садиби Файдульського і зловтішно вигукував: — От я його взяв! Тепег голова в моїх гуках!

— Схаменися, синочку, не плети дурниць! — благала Коркуцьонка Коркуцьончиха, але той раптом покинув двір і помчав уздовж кладовища.

— Толику, вважай, не впади, на проїзді — слизько! — залементувала матінка. Невдовзі вона із сином та їхні голоси зникли в далині…