Леся Бернакевич - Заходить до хати вампір волохатий

— Мамо, де ти була? — запитав Тольцьо директрису, коли вона надвечір повернулася додому.

Неготова до такого запитання, матінка трохи розгубилась:

— Ж-ж-ж… Журнал відносила….

— Невзе тгеба нести той зугнал аз цілі ніц та день? — допитувався синок.

— Темно було, я заблукала. А вдень у мене були уроки, — виправдовувалася Коркуцьончиха, але враз схаменулася: якщо вона буде звітувати перед сином, то ніколи особистого життя у неї не вийде і омріяне щастя піде прахом. І вона суворо звернулася до нащадка. — Толику, діти не повинні розпитувати в батьків, звідки ті приходять. Це — шкідлива звичка.

Дуже вдоволена поверталася Мар’яна додому після того, як розправилася з мігренню старої Баковички, дала жару застудним захворюванням Марини Душненької та Янці Процюкової, і загнала в глухий кут сердечний біль зоотехніка Парцелі. Але чим ближче наближалася вона до обійстя свого чоловіка, тим відчутніше зникав її добрий настрій.

Переступивши поріг, Мар’яна відразу помітила, що Коркуцьонка наче підмінили. Раніше він, дочекавшись дружини, всідався за стіл і починав тарабанити ложкою по тарілці і хтиво посміхатись у сподіванні смачненької вечері. Міг зазирнути до Мар’янчиної сумки і, загледівши у ній апетитний пакет, вміст якого міг би зацікавити його черево, вихоплював знахідку, розривав і пожадливо утрамбовував нею ротову порожнину, витріщаючи очі. Міг ще з обхопленою рушником головою жалібно стогнати, запевняючи дружину, що він — кандидат на той світ і помре миттєво, якщо благовірна не порятує його чаєм з малиною. Але зараз Толик стояв, наче пам’ятник.

Врешті, повернув до неї своє сопило і промовив:

— Магяно, мені тгеба з тобою поговогити.

«Цікаво, що йому цього разу спало на думку? — зітхнула дружина. — Невже хоче, аби я йому подавала їжу до ліжка?» Але те, що вона почула від Коркуцьонка у наступну мить, змусило її очі полізти на потилицю.

— Я не хотів на тобі зенитися, — раптом заявив Тольцьо, — то всьо мама: «Зенися, сину, — казе, — зінка буде тебе санувати не менсе, ніз я.» І здугила. Ти мене ліпсе не пегебивай, — тупнув задньою частиною ступні Коркуцьонок, спостерігши, що рот Мар’яни від подиву уподібнився ромбу. — Бо я мозу забути, пго со хотів говогити. Так от: не так сталося, як мені мама казала: ти мене так вдягаєс, со після того мені треба пегедіватися, їсти даєс, коли тобі сі схоце. А взе в ліску ти з мене гобис ідіота: то казес мені ногу на стіл вивалювати, то гуку. Когисті з тебе ніякої, от тільки багато місця в постелі займаєс се й пегину на себе пегетягуєс… То насцо мені така зінка? Іди туди, звідки пгийсла…

У Мар’яни не знайшлося слів. Але їй так хотілося сказати чоловікові: «І ти виганяєш мене саме тепер, коли у нас менш-більш налагодилося життя і з’явилося взаєморозуміння? Згадай, Тольцю, яка в нас ідилія почалася останнім часом: коли я, буває, несу важку сумку і прошу тебе допомогти, то ти вихоплюєш з неї буханку хліба і всю дорогу обкушуєш довкруж. Так уже любиш духмяну скоринку!»

Свекруха, безумовно, чула увесь синівський монолог. Бо ще не встигнув Коркуцьонок проказати останнє слово, — матінка вискочила на поріг, як курка на сідало, і Мар’яна побачила її обличчя, перекошене від жаху.

— Ти з глузду з’їхав! — накинулася матінка на Тольця. — Навіть не смій говорити таких нісенітниць! Тобі потрібна жінка!

Тоді Мар’яна здивувалася ще дужче. Бо щойно була впевнена, що Коркуцьонкові звинувачення — з намови свекрухи: от хоче позбутися невістки через те, що та не виправдовує її сподівань.

— Синочку, — схлипувала тим часом Ганна Антонівна, — подумай, хто тобі буде промакати на животі складочки тампоном з вазеліном, хто нігтики обрізатиме, черевики шнуруватиме?

— Як то хто? — набабчив чоло Коркуцьонок. — Звісно, ти. Адзе ти — моя мама і мусис доглядати мене до смегті. Ци ти не гада, со ми тепег з тобою знову файно зазивем, як у стагі добгі цаси? Думала, со мене позбулася, і будес кгутити суги-муги з тим стагим уцителем гуцної пгаці? Нє-є-є, я від тебе не відстану до самої смегті!

Коркуцьончиха злякалася вдруге (уперше це сталося з нею в підлітковому віці, коли спробувала приготувати локшину, а вона, зварившись, почала лізти з баняка!). Після заяви сина матінка хотіла зомліти, але в останню хвилину стрималася, погадавши: якщо вона зараз знепритомніє, то більше не буде кому намовити синочка залишитися одруженим.

— Толику, Мар’яна — лікарка, — навела черговий аргумент Коркуцьончиха, щоби таки переконати нетямущого нащадка у хибності задуманого кроку. — І якщо з тобою лучиться хвороба, я не зможу тобі Мар’яну замінити, — випалила свекруха і перевела дух, впевнена, що зуміла спинити Коркуцьонка. — Хай вона у нас залишається! Добре?