Леся Бернакевич - Заходить до хати вампір волохатий

— Легше, — попрохала Мар’яна і заплющила очі. Але від цього, що вона не дивилась на його короткі м’ясисті, негнучкі й невпевнені рухомі частини рук, вони не стали шовковими і не хвилювали.

— А ти розслаб пальці, — прошепотіла Мар’яна чоловікові.

— Так ци со? — спитав цей дурко, звісивши фаланги, як сосиски.

— Ні, не так, а м’яко, постарайся погладжувати мої руки так, не знаю, як…

І намагалася уявити перед собою Гейру. Може б, зрештою, і уявила, якби Коркуцьонок своїм плямканням не псував усю романтику. Любитися з Коруцьонком — це як стрибати через козла в лікарському халаті.

Збагнувши, що руки в Коркуцьонка ніколи не стануть еластичними хоча б тому, що вони ніколи не торкалися струн, Мар’яна вирішила навчити його простішим любощам та залицянням. І попросила, аби він, побачивши її у хаті чи на подвір’ї, несподівано затуляв їй очі. Такі витівки декілька разів робив конюх Котович, і Мар’яні вони дуже подобалися! Тоді вона почувала себе захищеною від того, що ось поряд — чоловік із такими сильними і водночас чутливими руками.

— То для мене — лаз плюнути, — вигукнув Коркуцьонок, вислухавши Мар’янчині побажання, і затулив майже все її обличчя м’ясистими долонями. Аж важко стало дихати.

— Ти лише очі мені прикрий, — підказала Мар’яна Толикові, водночас намагаючись уявити, що позад неї стоїть славний конюх, який об’їздив за своє життя декілька десятків лошаків. І про нього складали навіть легенди як про дуже сильного і відважного відчайдуха.

Коркуцьонок так постарався, що ледь не повибивав жінці очей. В його руках хоча й водилася сила, але вони були позбавлені дару щось відчувати. Цим кінцівкам, як і їхньому господарю, було чуже сприйняття легкості й пружності.

Гадаючи думу, як би то так учинити, щоби відчути на все життя велику сердечну прихильність до Коркуцьонка, Мар’яна згадала, що й Василь також не має пластичних пальців. Їй на пам’ять спав епізод, коли Вулик, уперше везучи її до Великих Жиляків, правою рукою кермуючи автівку, ліву поклав на опущене віконце. Ніби й нічого особливого, але як недбало, як красиво він то робив. Мар’яну при згадці ще й тепер проймав трепет, хоч Василь з музикою ніколи не дружив.

— Спробуємо це завтра, — засмучена до сліз, відсторонила Мар’яна Коркуцьонка, який уже ввійшов у смак і йому дуже сподобалася нова розвага. Аж повискував. «Він зовсім не вміє бавитися», — зітхнула Мар’яна, — ще й плямкає».

— Послухай, Толику, ти коли мені очі затуляєш, то заразом і свій рот замикай, — порадила вона чоловікові.

Коркуцьонок, скорившись, стуляв губи. Але невдовзі забував про угоду, і його устонька, розгулюючи, наче на шарнірах, знову спричиняли ненависне цямкання. А в Мар’яни від думки, що її Коркуцьонок ніколи не стане ні замінником Олега, ні імітацією Гейри, ні підробкою Василя, починалася депресія.

Нарешті, Мар’яна збагнула, чому Коркуцьонок досі не може її приворожити. От якби він кликав її так, як Василько, то вона розтанула б! А то, коли Тольцьо звертався до дружини, то в неї складалося враження, що чоловікові ліньки вимовляти її ім’я повністю, особливо якщо врахувати, що він не підтримував дружби з деякими приголосними буквами, то називав лише перший склад наймення дружини: «Ма…» А може, він хотів сказати «Мамо»? Ну, а вже коли Тольчик говорив на її адресу всілякі ніжності, на зразок «Моя маленька Ма…», то це звучало і бридко, і неприродно. Ну як Мар’яна могла бути маленькою, якщо опікувалася чоловіком, наче дитям? Коркуцьонків вислів виглядав так комічно, якби курчатко взяло на себе сміливість стверджувати, що може бути оборонцем орла!

«А може, — думала Мар’яна, — моє серце розтопиться, коли Толик заспіває? Отак, як Гейра!»

— Я приляжу, а ти поруч… заспівай мені колисанку, — прохала якось Мар’яна свого чоловіка.

— Я… співати? Не вмію, — злякався Коркуцьонок.

— Так я тебе навчу. Виводи за мною…

Цю річ Мар’яна колись почула від Гейри. Господи, як її серце заходилось від його голосу! Але Коркуцьонок ревів на одній ноті, мов турбіна. Ні мелодії, ні інтонації, ні оксамитового тембру.

Чому він не задихається так пристрасно, як Вулик? Чому такий спокійний, флегматичний? У його присутності Мар’яну охоплював відчай. Ой, не може душ у ванній перетворитися насправжній травневий дощ! Навчити чоловіка мистецтву любощів було так само нереально, як підкувати цапа!