Леся Бернакевич - Заходить до хати вампір волохатий

Коркуцьончиха, помисливши, що у старій тахті сина знову відлетіла ніжка, кинулася до кімнати «молодожонів». Відчинила двері і, побачивши, як синок шарпає сукню на Мар’яні, ойкнула і дременула в коридор.

— Та м-а-а-а!!! — ревнув синок. — Цо ти втікла?

— А чого ти хочеш? — в тон відповіла Коркуцьончиха.

— Та помози мені з зінки суконку зняти! — волав син.

— Вона — твоя жінка, то хай тобі і підкаже, як то зробити, — загугнявила Коркуцьончиха в щілину для ключа. — А мені дай, нарешті, спокій. Ми ж, здається, домовилися з тобою, що відтепер ти про все будеш розпитувати не мене, а свою дружину. Так що не вплутуй мене у свої темні справи, — і хряснула дверми до свого будуару.

Очі Коркуцьонка ще дужче розбіглися у різні боки. Він сів на поріг материнського покою і жалібно закувікав. Мар’яна, згадавши свекрушин інструктаж і долаючи огиду, почухала його за вушком, і чоловіченько відразу ж забув про свої жалі. Тоді Мар’яна повторила свої трюки із застібками, так що Толик, ухоркавшись із таким роздяганням, нарешті заснув. Але ж це не могло тривати до безконечності.

Оскільки матуся запевнила Коркуцьонка, що він може довіритися жінці, то синок іноді довго стовбичив у кімнаті, обіпершись на одвірок в надії, що Мар’яна збагне з одного його погляду про його еротичні мислі. Дружина розуміла, чого чоловік (тьху, Коркуцьонок!) хоче, проте вдавала, що про ніщо не здогадується. Думала, що може йому набридне чекати, і він забереться геть. Як би це було чудово завести йому коханку! Тоді б не приставав до дружини. Але де б її взяти? І Мар’яна ще завзятіше прасувала простирадла чи мила вікна.

Коркуцьонку уривався терпець, і він несміливо басив:

— Ну, то со?

— А шо?

— Мозе взе підемо відпоцивати…

— Зачекай, хай стемніє, бо зараз у мене, бач, скільки роботи! — відмахувалася дружина. Вона зі смутком думала, що як би то було гарно, коли б її законним чоловіком та став, ну, наприклад, Гейра. Для нього у неї завжди знайшовся б час.

Коли наближався вечір, Анатолій з ліжка заохочувально блимав на дружину. А Мар’яні в цю хвилину ставало неймовірно бридко.

— Ой, там хтось за нами підглядає! — вигукувала вона. — Певно, то твої учні. Потім будутьу школі сміятися із тебе.

Коркуцьонок ховався під перину.

Іншого разу, коли благовірний домагався її прихильності, вона скрикувала: «Ой, ось тарган повзе!» Чоловік, який боявся усілякої живності, знову ж таки ховався під довгастий мішок з пір’ям і починав жалісливо сопіти. Після цього і мови не могло бути про якийсь інтим.

Мар’яна щоразу мусила придумати якусь причину, аби Коркуцьонок перестав до неї чіплятись: наприклад, шепотіла йому, що мама не спить і підслуховує. Але мимоволі їй пригадалися напучування свекрухи: «Якого чоловіка собі виховаєш, такого й будеш мати». Отже, потрібно було зробити Тольця таким, аби він їй сподобався. Адже очікувати, поки він сам здогадається, чого жадає дружина, було б великою тратою часу. Бо, справді, звідки йому знати, якої насолоди прагне Мар’янчина душа? Полюбити Коркуцьонка таким, яким він є, не могла. От якби він був схожим на Гейру! Треба було б йому підказати, щоби брав її за руки так, як цей музикант. Може, для іншої мешканки Великих Жиляків це було б дрібничкою. Але Мар’яна, пальчики якої з ранніх літ в інтернаті кололи голкою або притискали дверима, поринала б у море блаженства. Вона весь час поверталася у своїх думках до теплих, але не спітнілих долонь Гейри. Ніколи раніше не здогадувалася, що в людини, а тим паче в мужчини, можуть бути такі лагідні руки. Вихователька Уляна Петрівна також гладила її по голівці, але це було що інше, її рукам бракувало трепету. Хоча в медиків, кажуть, неодмінно повинні бути легкі руки і що вони такі ж, як і в музикантів. Навіть є думка, що найкращі лікарі виходять з тих, хто свого часу закінчив бодай музичну школу.

Мар’яна не пригадувала, щоби хтось із її однокурсників мав такі еластичні зап’ястя. Кажуть, не варто виходити заміж за музиканта. Про це навіть застерігає пісня: «Ой, мамусю, жалуй мене, за музику не дай мене, бо з музики, як з маляра, нема дома господаря». Але можна й без заміжжя. Хіба то не щастя — просто насолоджуватися ласкавими доторками?

Але як сказати про це Коркуцьонкові? Ну, не можна ж запропонувати: «Придивляйся до Гейри і будь таким, як він!» І Мар’яна пішла на хитрощі.

— Візьми мої руки в свої і потримай, — загадала вона чоловікові. Коркуцьонок скорився, але схопив її долоні, наче ведмідь.