Леся Бернакевич - Заходить до хати вампір волохатий

Захоплена невеселими думками, Мар’яна не відразу почула шурхіт ґринджол, які пробиралися до села поміж снігових заметів.

— Сідайте! — озвався із саней отець Мушкателя. — До села — неблизький світ.

Конячкою, яка брала участь у похороні Мухортички в день приїзду Мар’яни, правив той самий Котович.

— Дякую, але я пішки…

— Але ж далеко додому та й холодно, — занепокоївся священик.

— Мені тепло від думки, що можу побути одна, — відповіла Мар’яна. Справді, їй хотілося розтягнути час до зустрічі з нелюбим чоловіком та очима його матері, перед якою постійно почувалася боржницею.

— Е, так не годиться, — сказав Мушкателя, і візник зупинив конячку. — Прошу!..

Хоча Мар’яна отримала атеїстичне виховання, але, проживаючи у Великих Жиляках, уже знала, що священик в селі — велика людина. Тож сперечатися з ним було б непоштиво. І пристала на його пропозицію. Крім цього, не кожному цей посередник між віруючими та Господом пропонував таку ласку.

— Нарешті, додому, — розпочав розмову панотець, — а то увесь день в дорозі во славу Господню. То дитину хрестив, то хворого сповідав, а потім їздив до начальства у місто. І так день у день… Лише учора була гарна днина. Додому вдалося повернутися відразу ж по обіді. Ото вже відвів душу, млинців насмажив. Дружина здивувалася: «І чого це ти сьогодні так швидко вдома?» Але таке щастя лучається мені не часто…

Мар’яна витріщилася на отця Мушкателю. Людина в рясі і раптом кулінарить? Адже свекруха запевняла її, що у їхньому селі біля печі стоять лише жінки! Чи, може, для священика існує в житті інший статут і його куховарство сприймають як маленьку примху…

— Я би, на вашому місці, провела б вільний час на самоті, погуляла б, відпочила б душею, — сказала Мар’яна.

— А що може дати більший відпочинок для душі, ніж родина, ваші близькі? — здивувався фахівець з богослов’я.

Мар’яна, яка намагалася бачити свого чоловіка якомога рідше, розгубилася:

— Невже вам не хочеться ізолюватися? Час від часу?

— Хай Бог милує, — перехрестився Мушкателя. — Бути самотньому — це нещастя. У світі все так влаштоване, що усяка жива істота шукає собі подібного…

— Але це не стосується людей…

— Зрозумійте, Богові не потрібно, щоб ми волочили важке сімейне ярмо ради нього. Бо він — сама любов…

Це для Мар’яни стало громом з ясного неба. Вона вже й раніше помічала, як майже кожна великожиляківка хапається чимдуж додому, наче її там чекає принц. Виходило, що тільки вона, Мар’яна, живе в іншому вимірі. Бог свідок, вона дуже сподівалася полюбити чоловіка, але це їй не давалося.

Що найнестерпнішим у подружньому житті було для Мар’яни, так це стосунки в ліжку. Спати під однією ковдрою з Коркуцьонком було понад її сили! У неї щоразу з’являлося враження, наче лягла на розкладний диван до ящірки. І відсувалася на край ложа, аби її законний чоловік випадково не дотулився до неї. Особливо важко було витримати Тольцеві обійми. До того ж у нього була порушена координація рухів. І як не вдавалося йому ні цвяха забити, ні трави накосити, так і в обіймах він був незграбним. Коли хотів обійняти і намагався повернути її до себе, то робив це так невміло, що Мар’яна ледве втримувалася на ногах. При цьому він ще й наступав їй на пальці і навіть цього не помічав. Коли ж цілував дружину, то при цьому похрюкував від задоволення, а їй пригадувався плакат з медичного училища «Як робити штучне дихання утопленику». І Мар’яні аж руки свербіли затопити Тольцьові в пику!

Іноді переглянувши фільм про кохання, Коркуцьонок канючив:

— Ци ба, вони всі одне до одного казуть: «Я тебе люблю». А ти цо’ мені цього не говогис?

— Це згодом, — обіцяла Мар’яна.

І наступного вечора вона навмисне зодягала сукню із ряснотою застібок ще й із потаємними гапликами, яку їй змайструвала місцева кравчиня. Знала, що Тольцьо не визволить її із одежини навіть до ранку. Ґудзики не скорялися і щоразу, здолавши одного, чоловік почував себе героєм дня. Але рано він тішився: в той час, як він розстібав защіпки, Мар’яна слідом непомітно повертала їх на місце. І коли Тольцьові все-таки вдавалося вийти із підступних лабіринтів жіночого туалету, розстібалася потайна перемичка біля шиї. І сукня не хотіла пролазити через голову. Ось і сьогодні, покректуючи та посапуючи, Коркуцьонок повторив спробу добратися до тіла дружини. Однак швидко втомився, затупотів ногами від нетерплячки і крикнув:

— Мамо-о-о-о-о!