Леся Бернакевич - Заходить до хати вампір волохатий

— Мамо, поясніть, чому мені ваш син такий не любий? — запитала якось Мар’яна в свекрухи, коли та спробувала вникнути в її інтимні проблеми, а Коркуцьонок пропадав у школі. — Скажіть, чому від одного погляду Тольця у мене майтки не стають мокрими? Чому від його доторків моє серце продовжує робити 60 ударів на хвилину замість забитися в темпі польки з ґудзом? Чому мене не лихоманить у його присутності? Не живу я з ним, а просто ночую…

— Мабуть, для цього потрібен час, — заспокоювала Мар’яну Коркуцьончиха. — Головне — перетерпіти, а згодом ти ще ой як гарно з ним житимеш і навіть будеш дивуватися, як міг тобі не подобатися твій чоловік…

— А Ви ж обіцяли, що після першого дня я йому проходу не даватиму! Але поки що він мені проходу не дає.

— Ну, значить, мій Анатолій — виняток і до нього потрібно довше звикати, — мовила розгублено Коркуцьончиха.

Хоча Мар’яна завела звичай — варити обід з ночі, щоб наступного дня його лише розігрівати, але якось вона не змогла побувати вдома у полудень. Відвозила до міста Рульку, яка, миючи підлогу, так низько схилилася, що їй на животі тріснуло сало, і лише спеціалісти в районі могли його позшивати. Поки з містечка прислали фіакра — збігло чимало часу, і Мар’яна припленталася до хати під вечір.

— Нагесті, пгийсла моя зінка, і я змозу пообідати, — озвався від телевізора Коркуцьонок.

— Невже ти і досі не обідав? — здивувалася Мар’яна. — Адже у льоху — і борщ, і вареники.

— Я на тебе цекав, — пояснив Коркуцьонок. — Маму пгосив, але вона не мала цасу і казе: «Цого то я тобі повинна богсц гозігівати? Маєс зінку, то хай вона тебе нагодує!»

Справді, Мар’яна уже не раз і не двічі була свідком діалогу Коркуцьончихи і сина: «Анатолію, ти їсти хочеш?» «Угу». «Ось хай жінка тобі і дасть».

— А якби я взагалі повернулася на світанку, то ти б голодним сидів? — вибухнула Мар’яна, роздратована недалекоглядністю чоловіка.

До такого запитання цей недоїдок не був готовий, то ж поглянув на маму за підказкою. Але Коркуцьончиха не поспішала синові на допомогу, копирсаючи ручкою в журналі.

Коркуцьонок вийшов слідком за Мар’яною до кухні і мовчки стежив, як вона робить на електроплиті борщ гарячим. Коли страва уже запарувала у тарілці, то Тольцьо запхинькав:

— Ось ти підігіла богсц, але навіть не запитаєс у свого цоловіка, ци йому до дусі дгугий день підгяд його їсти? Він мені взе так набгид! Касі хоцу, касі, касі, — бубонів Коркуцьонок, немов недоумкуватий герой комедії Квітки-Основ’яненка [15] Ідеться про Стецька із п’єси Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці». .

— А де ж я тобі її зараз візьму? — запитала із серцем Мар’яна і в уяві своїй тріснула Коркуцьонка по голові сумкою. Останнім часом вона тільки й жила фантазіями про мордобій і бачила, як виливає на чоловіка з баняка гарячущу юшку, і його лице покривається пухирцями, а волосся разом зі шкірою злазить з тімені. Розуміла, що Тольцьо просто вередує, бо вона вже навчилася готувати такі смачні страви, які просто просилися до рота.

Тоді Коркуцьонок переможно відчинив дверцята братрури [16] Братрура — духовка. і, наче ілюзіоніст, добув звідтіль здорову бляшану миску, у якій ще теплився рис на молоці, а посередині тремтіло озерко з вершкового масла.

— Якби я на тебе надіявся, то з голоду помег би, — уже відважно заявив Коркуцьонок і, не звертаючи уваги на паруючий борщ, хотів припасти до піали з молочним супом. Аж матінка не могла цього допустити. Вона з кімнати добре чула весь діалог сина й невістки і тепер вискочила з-за дверей.

— Стій, сину, ніяка то не каша! — зарепетувала Коркуцьончиха.

— А со?

— Це — фарба! Для волосся. Я її тут поставила, аби настоювалася, — дурила мати сина, забравши від нього силоміць посудину з варивом.

— Бгесес! Я підглядував, як ти її вагила.

— Але ж синочку, фарбу, перш ніж накласти на голову, справді потрібно… варити, — викручувалася як могла мати.

— Твоє волосся — когицневе, то цому фагба — біла? — не вгавав Коркуцьонок. Ганна Антонівна і тут не розгубилася:

— А вона… потемніє… згодом. Як вступить у реакцію з волоссям.

— Все одно бгесес! — затупотів ногами Анатолій. — Бо я бацив, як ти цю фагбу пгобувала на смак!

Річ у тім, що сьогодні Ганна Антонівна мала намір піти на всю ніч в гості до Сольпуги, який мешкав у одному з класів школи, відведеному під гуртожиток. Тож приготувала для любаса на вечерю молочну кашу. Бо її підтоптаний залицяльник перш ніж потрапити до Великих Жиляків, харчувався як і де попало, здебільшого в найдешевших їдальнях. Від цього в нього підупав шлунок, який тепер не бажав мати справу з аби-чим і з ним потрібно було панькатися. І ось тепер над частунком Сольпуги нависла небезпека. Син виявився кмітливішим, ніж припускала його матінка. Тож Коркуцьончиха замислилася: може, Тольцьо починає дорослішати? Із запізненням? Але не мала часу довго розмірковувати. Потрібно було рятувати ситуацію.