Леся Бернакевич - Заходить до хати вампір волохатий

«Що буде зі мною, коли я вигосту, а ти вмгес?» — якось розплакався Толик, довідавшись, що ніхто не вічний. «Я знайду для тебе дружину-лікарку, — пообіцяла матуся, — і вона буде лікувати тебе з ранку до вечора…»

Коркуцьончиха лише тепер збагнула: боячись самостійності сина, яка в майбутньому могла б повернутися проти неї, не врахувала одного: як Тольцьо даватиме собі раду, коли стане дорослим? Вона ж не вічна, а жодна нормальна дівчина не вийде за її Коркуцьонка по-доброму. Тут потрібна була сирота, якій ні в кого порадоньки спитати.

Коркуцьончиха не належала до тих матерів-одиначок, яким доводиться самотужки піднімати синів на ноги. І тому вони із жахом готуються до того моменту, коли з’явиться жінка, як правило, недостойна, і забере улюблене чадо. Директриса, навпаки, не могла дочекатися тієї дівчини, яка би не побоялася взяти її нащадка собі в чоловіки і розв’язати втомленій матусі руки.

Здавна поміж молодят існує звичай: хто першим ступить на простелений рушничок, той стане господарем в домі. Мар’яні було однаково, а ось Коркуцьонок, той всю ніч не спав. Бо мама йому наказувала, аби він постарався скоріше від нареченої зійти на ритуальне полотнище. Правда, деякі пари, прагнучи демократії, намагаються встати на лляну тканину водночас. Однак було б марно чекати такого благородства від Коркуцьонка, бо він про нього не відав, до того ж був егоїстом, знав лише себе. То ж коли у сільраді весільні свідки почали розстеляти шматок вишиваного полотна, Коркуцьонок уже виставив ногу вперед. Нареченій від думки, що їй більше не доведеться відчути Василевих рук із запахом полину, слухати його поклику: «Маріа-а-а-ано», не було діла до деталей весільного ритуалу. Геть збайдужіла. Але Коркуцьонок, коли культова пелена розкинулася на підлозі у всій своїй красі, раптом із жахом помітив, що він приготував ліву ногу, а не праву, як матінка веліла. І спробував внести зміни. Але через довгу шовкову стрічку, що тягнулася від його букета на грудях аж до мештів, він спіткнувся і не встигнув виконати мамцине розпорядження. І Мар’яна мимоволі випередила нареченого.

— Першою таки стала, — забурмотіла Рулька, лупаючи очима серед запрошених. Тим часом вчителька співів — товаришка Трицицька разом з дружиною голови сільради заспівали в різнобій весільну думу:

— Ой, не крайте мого серця, бо я вже пла-а-ачу, — розчулено затрясла головою Рулька і скривила свої губи, вперше помальовані з нагоди святкової оказії помадою рожево-брудного кольору. Вони мали такий вигляд, наче ними їхня володарка цілувала землю. — Коли б тут був зараз таточко нашого молодого, товариш Шинків, то-то би шкодував, що пішов із сім’ї.

Файдульський, який виконував роль старости, замість маршу Мендельсона, помилково поставив платівку з «Прощанням слов’янки». Весільний вертеп подався із будинку сільради, наче на війну.

Мар’яна ішла, як і належиться молодій, у білій сукенці, яка ледве прикривала коліна і, за тодішньою модою, була затикана листочками мирту. Щоправда, ця сукня вже побувала в бувальцях, а серед великожиляківців існував звичай: котра дівчина крадькома вискубе із вінчального туалету нареченої хоч трішечки рослинності, — та швидко і благополучно вийде заміж. Як виявилося, охочих змінити своє прізвище на чоловіче у Великих Жиляках було доволі. Так що поки плаття, яке неодноразово брали на прокат місцеві наречені, дійшло до Мар’яни, то втратило чимало зелені. А коли Мар’яна після церемоніалу вибралася із сільради, то з подивом помітила, що на її туніці не залишилося жодного символу вічнозеленого дерева. Втім, на думку Рульки, не це загрожувало сімейній ідилії. Шкільна прибиральниця вбачала поганий знак лише в тому, що у цьому наряді нареченої вже не одна дівчина з їхнього села не дуже то вдало заміж сходила. Проте, незважаючи на віщування цього Нострадамуса в спідниці, Чолці убір подобався. Наречена навіть пригадала своє дитинство: тоді добра вихователька Любов Петрівна також наряджала Мар’яночку в накрохмалене мереживо, щоби вона комусь сподобалася і її взяли в сім’ю. Півтора десятка літ довелося чекати, аби її мрія збулася.

Молодий був у пристойному костюмі, пошитому юною кравчинею Юшкою, яка нещодавно розпочала практику в рідному селі. Першим її клієнтом випало стати Коркуцьокові. Свіжоспечена кутюр’є скроїла йому штани, рубці в яких під час ходьби заходили аж на коліна. Привертали увагу і мешти нареченого, пошиті зі шкіри бугая, якого, либонь, переїхав самоскид. А волосся на його голові, яке районний майстер ніяк не міг оформити в зачіску, стояло дибки.