Леся Бернакевич - Заходить до хати вампір волохатий

Фільм був ні про що, але не через цей невдалий продукт кінопрокату Мар’яна відчувала невдоволення. Вона сподівалася тут зустріти Василя і, власне, тому прийшла сюди. Натомість біля неї примостився Коркуцьонок, вийняв шоколадку і заплямкав на всю губу.

— Розламай її навпіл, — порадила Рулька, натякаючи скупинді, що потрібно пригостити дівчину.

— Насо? — здивувався Коркуцьонок. — Я цілу з’їм!..

Тепер він поглядав раз на екран, раз — на Чолку.

Щойно скінчився сеанс, як на сцену вийшли музиканти і почали налаштовувати апаратуру, а хлопці стали зсувати крісла під стіну. Мар’яна прошмигнула до виходу. Але на порозі її затримав Файдульський.

— Круго-о-о-ом, — скомандував сільський самодур, бо дуже не любив, коли молодь розділяється на фракції, а тим паче перебуває наодинці. Це викликало в нього підозру у шпіонажі. Мар’яна мусила скоритися.

Бубняр збив куряву з барабанів, і розпочався несосвітенний шарварок! Але ж заводіяками були ці музиканти! Коли Мар’яна їх почула і побачила, то відразу перестала гніватися на голову сільради і забула, що в клубі немає Василя.

Акордеоніст, однаковий як у висоту, так і в ширину, стрижений в стилі арештанта, раз-по-раз смикав шиєю, наче відганяв набридливу муху, а його пальці гасали клавішами, як навіжені. Органіст, який нещодавно відіграв на йоніці весілля у сусідньому селі, весь час дрімав на одне око. Зрештою, і друге було розплющене для маскування. Його пальці були такими тренованими, що їхньому господарю не треба було їх контролювати. Вони свою справу знали. Ще від початку танців органіст попивав мінералку з пляшки. А тепер, задрімавши, залишив порожню посудину на музичному інструменті. І вона від вібрації хиталася на обидва боки, наче танцювала. Але найбільше враження справляв гітарист. Він був такий веселий і наелектризований, що від нього так і сипалися іскри! Усі музики, крім барабанщика, який був змушений сидіти на стільці, підплигували, витинаючи танцювальні па.

Мар’яні ще ніколи не доводилося чути музику на живо. На дискотеках у школі для учнів просто вмикали програвач, і можливо тому дівчата здебільшого підпирали стіни, а хлопці збивалися в групи і провадили пусті розмови. Тож Чолка навіть не здогадувалася, що музичним настроєм можна заразитися набагато швидше, ніж вірусом грипу. Місцеві кавалери швидко розібрали дам і понеслися з ними в танцювальному галопі. Перед Мар’яною зупинився Гудулка, який, либонь, був щойно з цвинтаря, що засвідчували лопата, дощовик та ґумові чоботи. Копач не міг пройти попри будинку культури, зачувши звуки шаленої польки:

Гудулка закинув заступ у куток і, прикладаючи до серця руку, зашаркав ґумовцями у реверансі перед фельдшеркою. Для Мар’яни, якій тільки пішов дев’ятнадцятий, півстолітній сільський копач здавався гостем із кам’яної епохи. Але не могла йому відмовити, особливо коли він так душевно розкрив рот, оснащений всього двома зубами. Проте вони з-під картуза блищали, мов сніг на сонці!

Був тут і отець Мушкателя, який завітав на танці відразу ж після сповіді якоїсь доходяги, яка собі думала, що хвороба тимчасово до неї забіжить і, не знайшовши в ній нічого цікавого, відразу вилетить, як муха — через кватирку. А довелося кликати попа. Тож він, навіть не встигнувши переодягнутися, ухопив за поперек свою матушку. Можливо, хтось засумнівається в реальному існуванні такого батюшки, який би на танці ходив. А ви думаєте, що великожиляківці відразу такого отримали? Скільки вони поневірянь зазнали, поки випросили собі путнього священнослужителя. Бо досі їм траплялися старосвітські затворники, гордії, які гидували з громадою чарку випити. І селяни не один рік писали до владики скарги на пихатих настоятелів, тож їх змінювали у Великих Жиляках дуже часто. Тоді зглянувся єпископ і прислав до села Мушкателю, який відразу ж тут став своїм хлопцем. Той під час служби Божої мав лише одне казання: у кого — день народження, іменини, хрестини, і запрошував богомольців гуртом іти туди в гості. Правда, мешканці з інших населених пунктів засуджували отця Мушкателю, вважаючи його поведінку непристойною. Але великожиляківці були переконані, що сусіди просто злословлять від заздрості, бо в самих немає такого компанійського отця. Лише старий Вулик, що відзначався надзвичайною богомільністю і був у церкві за паламаря, зараз гугняво вмовляв їгомостя, який в цю мить витинав краков’яка: