Леся Бернакевич - Заходить до хати вампір волохатий

Коли Чолка навчалася в медичному училищі, багато однокурсниць бігало до чаклунок на пораду і Мар’яну із собою кликали, проте вона відмовлялася. Вихована в інтернаті в атеїстичному дусі, майбутня фельдшерка скептично ставилася до карт. Але, поживши кілька місяців серед лісу і збагнувши, що великожиляківці навіть кроку не зроблять без благословення небесної канцелярії (або й самого лукавого, не при хаті згадуючи), мусила поважати місцеві звичаї. Щоб не образити Рульку, вона погодилась на ритуал.

— У тебе на душі неспокійно, — загундосила ворожка, — бо перебуваєш межи двома королями — бубновим і хрестовим. Той хрестовий — то вітрогон, забудь про нього, тим паче, що у нього є жінка, рано чи пізно він до неї повернеться, а тебе лише. А ось цей бубновий — можеш йому вірити. Він за тобою упадає і не діждеться, коли ти увійдеш у його дім.

Мар’яна мусила визнати, що ворожка не є голослівною. Адже про якого б то вітрогона могло ітися, як не про Олега. Але вона з ним давно горшки побила…

— Це Олег? — запитала Мар’яна.

— Ні, не Олег, — похитала головою віщунка. — А цей хрестовий — з ним тільки лихо, через нього втратиш все: спокій, повагу у нашому селі, роботу…

— Роботу? — перепитала Мар’яна.

— Громада поскаржиться вашому начальнику у Жидачеві, що ти баламутиш чоловіків у Великих Жиляках, подаєш поганий приклад і кидаєш тінь на чесних великожиляківок, і він прожене тебе… ось карти про це кажуть.

А з бубновим королем вдариш лихом об землю. Хоча поки що твоє серце до нього не лежить, але він зміниться, ще з нього такий чоловік буде — усім на заздрість, що сама в нього закохаєшся. Поглянь: він постійно на картах дивиться у твій бік! Скільки літ уже людям допомагаю, а такої відданості чоловіка до жінки ще не зустрічала. Ну й ну, він лише про тебе думає… Не віриш? Тоді давай ще раз карти метнемо…

Але щоразу з колоди випадав бубновий король, який дуже був схожий на… Коркуцьонка: у нього були такі самі булькаті сині очі і пасма волосся кольору соломи. І хоча Мар’яна була безбожницею, проте вперше замислилася: а чи не обманювали її в інтернаті стосовно потойбічних сил, яких нібито не існує в природі?..

З кожним днем Мар’яна переконувалася, що дуже багато істин, які втовкмачували їй викладачі в школі та вихователі інтернату, виявлялись непідходящими для життя, яке вирувало за огорожею притулку. І тепер, проживаючи у Великих Жиляках, вона бачила, що кожен порядний чоловік, перш ніж взятися до якогось заходу — купити корову, машину, свиню, дати хабар директору технікуму, куди вступає його лоботряс, зачати дитину, одружитися — неодмінно ішов на пораду до ворожки. Отримавши від неї благословення, він простував до церкви і ставив свічку за успішне проведення свого паліативу.

Гілка тицялася об шибку. Хоча сонце ще розсипало промені, проте Мар’яна намірилася спати. Бо чим було їй ще зайнятися? Підставивши за спину подушку, вирішила перед сном прочитати книгу про нервові хвороби. Коли це у вікно хтось постукав.

Загледівши Рульку, Мар’яна спробувала відгадати, яку хворобу ворожка їй принесла? Адже ніхто не переступав поріг її медичного форпосту порожняком: кожен приносив яку-небудь болячку чи нещасний випадок. Але служниця Ганни Антонівни сповістила, що хоче запросити фельдшерку до клубу «на кіно».

Подивитися фільми ходили не лише молоді великожиляківці, а й старші матрони, які чи то овдовіли чи не мали дітей і худоби, то ж у них був час на розвагу. Лише тепер фельдшерка зауважила, що Рулька — у святковій одежі, мабуть тому, що неділя. Особливо впадала в очі її парчева хустина з довгими торочками. Точнісінько такі були на скатертині в аудиторії медичного училища, де навчалася Чолка.

Дівчина вирішила не перечити Рульці, щоби не налаштувати її проти себе. Вже краще привітати розповсюджувачку чуток двадцять разів на день, ніж потрапити на її жалкий язик. І за п’ять хвилин була готова до виходу. Бо, як істинна інтернатівська дитина, одягалася швидко: для цього намагалася придбати такий одяг, який непотрібно було прасувати і в який можна було б швидко вскочити і зручно носити: кофти без ґудзиків, чоботи, які непотрібно було зашморгувати на шнурівки, а лише застромити в них ноги, прості шкарпетки — замість капризних колготків, які рвалися від того, що Мар’яна хотіла їх лише підтягнути!..

Сільський клуб містився у найбільшій на селі хаті, у якій перед війною мешкав поміщик. У цій будівлі було три кімнати: кінозал, бібліотека і кабінет завклуба. Перед фасадом будинку культури, праворуч та ліворуч росла звичайна трава і тягнувся невисокий паркан. Лише з південного боку темнів садок, у якому зараз, під осінь прогресували фрукти, зокрема груші, які нагадували боксерські рукавички…