Леся Бернакевич - Заходить до хати вампір волохатий

— Толик — не повний. Просто, доню, все залежить від того, з якого боку на нього глядіти… — торохтіла директриса.

— А ще ж Анатолій якийсь невиразний… — скривилася Мар’яна.

— Ти що — фотографуватися біля нього будеш?

— Ні, але він — геть несерйозний, а дівчата в училищі казали, що мужчина повинен бути солідним… І взагалі, я хочу гарного чоловіка і щоб до любові… — вигукнула Чолка.

— А ти тільки уяви, як цей гарний хропе вночі і тягне ковдру на себе — і всю любов, мов вітром здує… — відповіла директриса.

— Якби Анатолій був таким, як ти хочеш, то поводися б, як усі ці вродливці: нікого не цінують, бо думають, що сонце повинно крутитися навколо них, — сказала, зітхнувши, директорка й погладила Чолку по голові. — Мій Анатолій — не красень, але й не потвора. Я недавно прочитала в одному журналі статтю, що для хлопа найліпше бути пересічним. Бо ці хорошуни — або нещасні, або — егоїсти.

— А ще я помітила, що Анатолій… скупий, — промовила Мар’яна, знову згадавши Каркача, який так щедро ділився з іншими краденими харчами. — Коли я одного разу в магазині сказала, що бажаю купити печива, бо хочу їсти, а Рулька штовхнула вашого Анатолія, аби він спрезентував мені пачку «Кофейного», — він розгубився і сказав: «Їсти є ганебно!» І це в той час, коли він сам любить попоїсти. Я це помітила ще тоді, на поминках…

— Ти помиляєшся, — виправдовувала свого сина Коркуцьончиха, — мій Анатолій — не скупий, а — економний, такий, як я… До того ж, він — однолюб і любитиме все життя тільки тебе. Він єдиний зуміє оцінити твою жіночу турботу. Бо я так його виховувала, що жінку потрібно шанувати. А хіба буде тебе берегти якийсь піжон? Візьмемо Антипка, — Коркуцьончиха почала перераховувати місцевих красенів, — той все життя водить коханок і переламав своїй дружині ніс; Бубало зробив своїй Ользі одинадцятеро дітей, а сам — до іншої! Ти знаєш, я давно помітила, що шлюби з любові завжди розпадаються. Ось я свого Петра любила, а він залишив мене!.. — зітхнула.

— Але я хотіла б старшого хлопця, — зізналася Мар’яна. — А мої ровесники — це зовсім ще діти, з якими нема про що говорити.

— От і добре, ти маєш всі шанси перевиховати Толика. А старший, досвідчений, такий уже вміє брехати, і буде обкручувати тебе довкола пальця, — застерігала Коркуцьонечиха. — Мар’яночко, ти і Анатолій наче створені одне для одного!

«Мабуть, Анатолій і справді порядний, — подумала Чолка. — Але що мені з його порядності, якщо моє серце до нього не лежить? А може, ще лежатиме? Ось його мама весь час мене в цьому переконує.»

— Ганно Антонівно, чому в ваших розповідях усі хлопці — нечесні і в них на думці одне, якби то ошукати дівчину? — зауважила Мар’яна.

— Ой бідна інтернатівська дитино, — пригорнула Коркуцьончиха Мар’яну, — не знаєш, що так влаштований світ: якщо не ти їх, то тебе вони обдурять.

Хоча Мар’яна вважала, що зерно істини в словах Коркуцьончихи є, проте коли гостя вийшла з хати, їй стало так прикро на душі, що від досади почала гризти тискомір.

Мар’яна і припустити не могла, що прибиральниця Рулька має такі слабкі нерви. Вона, як і решта великожиляківців, не надто панькалася зі своїм здоров’ям і Чолки не турбувала. То ж коли фельдшерку одного дня покликали до Рульки, вона не повірила у хворість шкільної технічки: їй було відомо, що серце цієї баби однієї з небагатьох працювало, мов трактор. І не помилилася. Причина була банальною: виявилося, що Рулька просто загнала у великий палець лівої руки занозу і від побаченого знепритомніла.

–І що то було? — допитувалася вона, очунявши.

— Звичайна скалка, нічого страшного.

— Гелé? Ти не обманюєш? А раптом туди вже потрапила інфекція, і мені відріжуть палець? — затремтіла Рулька.

— Не бійтеся, — заспокоїла її Мар’яна, — я добре знезаразила ранку розчином йоду…

— Дай Боже тобі здоров’ячка, моя дитинко, — загугнявила розчулено Рулька. — Якби не ти, то мені би й амінь. Мушу тобі віддячитися…

— Не треба, — спробувала відбиватися Мар’яна. — Допомагати людям — мій обов’язок.

— Ні, я тобі мушу погадати. Безплатно, — стояла на своєму стара похатурниця [11] Похатурниця — так називають жінку, яка переходить з хати в хату, розпускаючи плітки. .

Рулька мала репутацію чесної ворожки, яка вміє відгадати усе минуле своїх односельців і майбутнє. Хоча віщувала вона і на картах, але найкраще їй вдавалося на долоні. Якось копача Гудулку покликали до школи — вставити шибку в кабінеті біології. Звідтіля він тихцем викрав муляж людської руки і показав її Рульці. Так вона з неї, уявіть собі, велику долю Гудулці вичитала!