Леся Бернакевич - Заходить до хати вампір волохатий

В інтернаті особиста територія Мар’яни зводилася до стіни, біля якої стояло її ліжко. Цю стіну вона могла прикрасити аплікацією. Ще була тумбочка, до якої постійно зазирала вихователька, щоб перевірити, чи дівчинка не тримає в ній чогось недозволеного. Не відчувала Чолка себе господинею і в гуртожитку, де більше двох літ ділила з трьома дівчатами кімнату з такими ж залізними ліжками та тумбочками і численною кількістю тарганів. Мешканці періодично труїли їх. Але під час цієї операції вусаті співжильці брали відпустку і вирушали в круїз до сусідніх кімнат. Звідти черев пів року вони поверталися оздоровленими, бадьорими і готовими до праці. Нерідко Чолка і сама опинялася в ролі котрогось із тарганів. Це коли дівчата, аби прийняти коханців, виставляли Чолку за двері. І тоді вона мусила годинами гуляти містом, а якщо дощило, то без кінця кататися трамваєм.

Тож зрозуміло, чому фельдшерці не терпілося побачити, скільки у хатині кімнат, які меблі, може, серед них водиться велике трюмо і глибоке крісло або підставка на одній ніжці. Чолка була б не проти такого інтер’єру, який сьогодні побачила в хаті голови сільради. Там також було нічогенько: планки для штор із закрученими, наче ріжки в баранця, краями; портьєри; розкладні крісла; важкий годинник, маятник якого ступав тихо і поважно, наче старий дідусь на прогулянці; комплект із багатьох шаф, встановлених в один ряд. Але найбільше їй сподобалися вишивані подушки та картини. У школі на ручній праці її вчили вишивати, але усе це гаптування зводилося до рамочки на полотні та й усе. На рушниках у Файдульських горіли зірки, лілеї, ягоди калини, зібрані в геометричні орнаменти. Мар’яні навіть не вірилося, що прості людські руки змогли вродити такі карколомні візерунки!

Медпункт хоча й нагадував просту сільську хату, та у його середині усе засвідчувало про те, що тут — казенна установа. Не дивно, що в кабінеті, де Мар’яна мала приймати відвідувачів, стояли телефонний апарат, дитяча вага, а за скляними дверми шафи виблискували інструменти. Але й у тій кімнаті, де їй випадало жити, за ліжко правила кушетка, а усі меблі — стіл, тумбочка були пофарбовані олійною фарбою білого кольору. І хоч би тобі один вазон! Он в Африці — та й то, кажуть, пальми ростуть! Замість килимів стіни прикрашали плакати «Як промивати шлунок», «Як накладати шину на зламану ногу?» На них Мар’яна надивилася ще в медучилищі. А ось способи винесення хворого без нош варто було б простудіювати, якими б вони примітивними не здавалися. Адже Мар’яна ще вранці встигла переконатися, що сподіватися на транспорт у цих краях — наївно. А люди, як вона вже встигла збагнути, поводяться гірше від каскадерів. То ж треба вичитувати, як зрихтувати ноші з двох жердин і лямки або лантухів чи ковдри, як переправляти хворого на лижах і таке інше. Дівчина згадала вишивані подушки та рушники в їдальні голови сільради і зітхнула.

Знову думки навернулись до інтернату. Мар’яна весь час уявляла, як, залишивши стіни сиротинця, нарешті зможе усамітнитися, адже відколи себе пам’ятала, відтоді була приречена на вимушене спілкування. Але тепер, коли Коркуцьонки попрощалися і в хаті стало тихо, Чолка розтривожилася. Від усвідомлення, що в радіусі доброї милі з гаком — ні живої душі, вона відчула, як їй стає моторошно. Однісінька в лісі та ще й у близькому сусідстві з кладовищем! А ще коли вимкнула світло, і стало зовсім чорно, бо місяць, який тут заміняв ліхтаря, невідомо де вештався, то навіть скрикнула від несподіванки. Ніде їй не доводилось бачити такої темряви, навіть у театрі на початку спектаклю, коли погасне світло. І їй захотілося знову туди, де малюють чорну траву і порожні кімнати, але де було легше бодай тому, що перед великою кількістю дітей відступають нічні страхи.

Раптом Мар’яна знову зачула знайомий дух… полину. Він ішов від її матроски в ділянці плеча, де торкнулася Василева рука. Тепер Мар’яна, знімаючи одежину через голову, згадала юного водія голови сільради і їй здалося, що він — поруч. Вивчаючи в медичному училищі на лекціях лікарські рослини, Чолка знала на запах кожну з них, проте не могла уявити, що полин може бути таким… до божевілля ароматним та ще й до того ж іти від тіла молодого чоловіка. Звичайно, фельдшерка розуміла, що Василь не може мати справи з трутизною. Вірогідно, що в нього дома клали у шафу листочки цього виду флори, аби врятувати одяг від молі.

Поступово Мар’янчині очі освоїлися з темрявою.