Unknown - 2017

Ми з полковником ховаємося серед нечисленних

думати, що хтось за нього аж так хвилюється.

сусідів — не знаю, щоправда, від кого. Хіба що від пані

Та Маруся теж наче виявилася ще й якою брехухою.

Віри — але вона, здається, не дивиться.

«Чому ж ти мені не сказала нічого? — дивувався батько. —

Тоді й з’являється чоловік з валізою. Пахне потом і літа-

Ми ж говорили по телефону. Якби ж я знав...»

ками, і коньяком дешевим. Рейс із Нью-Йорка, певно, за-

— Він не знав, — шепоче мені Маруся. — Тато справді

тримався. Юрась розгублений.

не знав. Справді.

— Вона вже там, — підказує хтось, вказуючи йому на

Так-так, звісно, звідки б йому дізнатися? Це все пояс-

автобус.

нює. Пояснює, чому батько надіслав Марусі «Нью-Йорк» —

Та чоловік і далі чомусь вагається. Може, давно не ба-

скляна куля зі Свободою та неушкодженими ще Близнюка-

чив таких смішних?

ми досі стоїть на підвіконні в квартирі на Лепкого.

Я принюхуюсь — чим він пахне, крізь довгий цей пе-

— Він просто не знав, що я не бачу. Йому ніхто не ка-

реліт і коньяк? Має ж бути в ньому ще щось. Ну хоч щось.

зав. Він питав: «А як у Марусі справи?», а пані Віра, царство

Я ж насправді теж, разом з малою, так давно хотів познайо-

небесне, відповідала: «Нормально. Як завжди!» І батько не

митися з цим чоловіком.

знав... Я ж теж не сказала йому нічого такого.

294

295

І я відповів би Марусі, що батько її не дуже й розпиту-

— Мамо, а це що? Не можу впізнати...

вав. Але я не говорю, тому що тут скажеш? Люди так часто

— Не розбий тут нічого! — замість відповіді кричить

«просто не знають» того, чого просто не можуть не зна-

доньці антикварка.

ти, — час уже й звикнути.

Бо ж хто вона ще тепер, наша Оля — вона антикварка.

Вона пахне цим мішаним пилом і чужими, до бультер’єра

чужими, речима. А грошима вже пахне давно, ще з часів

Речі, що вижили

кіоску — тільки тепер прибуток належить їй. Вона більше

не пахне, як Мама Оля.

Маруся завжди любила бути поруч із матір’ю —

Зазвичай діти віддаляються, відпускають, відштовху-

попри надмірну опіку, попри всі наші секрети та втечі. Ко-

ють своїх матерів. Оля ж сама виростає зі священного для

лись давно вона уроки історії слухала на останній парті, людей, але замалого їй слова — «мама». Віддаляється від

а потім просила — Оля і досі згадує, — «мамо, розкажеш

Марусі, і страшно, хоч думаєш, ні, ніколи не відштовхне, ще раз все, як було?» І мати розповідала, вже вдома, як каз-

але все-таки це різке «не розбий тут нічого!» лякає Ма-

ку на ніч.

русю. Можливо, їй навіть здається, наступної миті матір

А тоді ми мерзли й обливалися потом у бляшанці кіоску —

крикне так само, як люди на вулиці: «Що, не бачиш, куди

вслухалася в іншу бувальщину, справжню, незаперечну.

ідеш?» Так, вона все ще не бачить, а значить, мусить за-

Тепер — обережно пересуваємось антикварною лав-

пам’ятати.

кою. В крамниці все одразу — речі й історії, в найдивнішо-

Та розташування речей у крамниці запам’ятати годі.

му поєднанні.

Лабіринт розростається й змінюється, розставляє все нові

Та я ось що думаю. Я тут або помру, або виживу й вже

пастки. Маруся натикається знову й знову на zinger-овські

тоді — звикну. Мене не хвилюватиме вже нічого — ні

швейні машинки, на трюмо з помутнілими дзеркалами та

в місті, ні, певно, в цілому світі.

тихим шашелем, на креденс із тонкими тріщинками, з ту-

У крамниці зачинені вікна: Генріх вважає, волога та ві-

гою за іншими людьми. Хто сюди все це приносить? Усе

тер шкодять старовині. Тож минуле заносять і заносять все-

несе, ніби спеціально будуючи для Марусі нові маршру-

редину, а втекти йому — нікуди. Сліди зливаються в довгу

ти. Чому господарі віддають своє? Чи... Господарів більше

історію — зовсім безглузду, без координат часопростору.

немає, а речі — пережили щось, що господарі не змогли.

Паморочиться в голові. До вечора перестаєш чути, чита-

Може, війну, може, просто старість. Крамниця теж — та-

ти — тому ще й можеш дихати. Та історики ж не бояться

бір для біженців. Антикварка рахує новоприбулих. Обруч-

минулого, а льотчики — висоти. Тож, мабуть, я маю шанси

ка-survivor3. Шкатулка-survivor. Навіть Ленін-survivor.

на справжню байдужість. Одного дня я вже не зважатиму

на сліди.

3 survivor — з англ. «вцілілий», «той, хто вижив».

296

297

Пробиті військові каски точно пережили тих, хто натягав