Unknown - 2017

у стіну з брезенту старий полковник. Хай начуваються, за

мною все-таки авіація.

— Песик... — каже стара — англійською, хай мені буль-

Календар

тер’єр.

Мій рівень дозволяє зрозуміти гиденьке «doggy» — таке

Під кінець 2001-го Мама Оля й Маруся поклеїли

назвисько личило би якомусь Лумпу, а я пес великий, на-

в квартирі на Лепкого нові шпалери. Стало гарніше, хоч за-

віть занадто. Який я вам песик?

пах клею — лайно. Втім, цей дім уже, мабуть, не зіпсуєш ні-

— Доброго дня! — гукає молодший прибулець кілька

чим. І ось немає тепер квадратного сліду від всіх тих кален-

разів. — Певно, не чують. Але ж раз є пес, і господар має

дарів, і можна обійтися без них. Зрештою, сама ідея міряти

бути десь тут. Може, я зайду й загляну до теплиці?

час картинками на стіні — це вчорашній день.

Ні, нам тут бракувало тільки американців. Сподіваюсь,

міжнародного скандалу та ядерної війни через наш вини-

щувач не станеться? Вже ж ніби завершилася Cold War4.

Археологія

Хоча що я тямлю в геополітиці...

— Може, й нема господаря. Глянь, який він брудний. So

Нема чого так хвилюватися, так вже бувало.

dirty... Це, певно, бездомний пес, загубився або вигнали.

Чужий уже був на городі, навіть нишпорив у теплиці. Та

— Г-р-р-р, — я починаю панікувати, та, на щастя, чую

й компанії молодих людей часом гуляють тут, забрідають

знайоме клацання. Шелестить целофан і шипить брезент.

випадкові туристи. Хтось шукає кладовище військово-

Зараз побачиш, полковнику, яка в тебе делегація на го-

полонених, хтось — просто пригод. Вам не сюди — полков-

роді. Казала ж Оля, щоб ми сьогодні сиділи вдома — не

ник роздратовано вказує заблукалим дорогу:

послухався. Ні, точно буде скандал — хоч би не міжна-

— Хіба не видно, що тут город, а не цвинтар?

родний.

Та ці чужинці не заблукали. Їх троє. Літня пара: він дав-

но пахне нею, вона — ним, і обоє — цілим букетом хвороб

4 Cold War — з англ. «холодна війна».

306

307

Першим заговорив наш, той, що облив себе одеколо-

Але диваки не здаються. Жінка навіть почала схлипу-

ном, вочевидь, готуючись до зустрічі іноземних гостей.

вати. А старий в капелюсі раптом говорить до полковника

А гості, виявляється, аж з самого Сан-Франциско.

українською, досить вільно, хоч і з акцентом. Та полков-

— Звідки ж ви тут взялися? — шепоче полковник.

ник нічого не хоче знати, він же сказав уже: це його земля.

Гості — львів’яни.

І тоді чоловік в капелюсі теж, як полковник, кричить, так,

— Пан Андрій і пані Роза, — представляє їх молодик.

що, здається, лякаються навіть його супутники. Кричить,

Вони народилися в місті, та мусили з нього тікати. Те-

що в його любої Рози не залишилось в місті нікого й що ні-

пер у них тут дуже важлива місія... «Mission impossible», хто не знає, чи батьків її розстріляли в гетто, чи, може, від-

я би сказав, — провести розкопки тут, на Замарстинові,

правили в Белжець? І якщо відправили, чи дожили вони до

зокрема і на ділянці полковника Цілика. Чужинці геть бо-

того, аби зайти в газову камеру чи, може, померли раніше, жевільні — можу погодитись зі старим:

у вагоні? І думати про це більше немає сил. А сам чоловік

— Ви з глузду з’їхали? — перепитує він.

в капелюсі — українець, батько й дядько — священики гре-

Кулаки вже стискаються, гнів труїть свіже повітря —

ко-католицької церкви...

від такого гніву, буває, не родить на городі картопля. В моє-

І тут я згадую одну з численних Олиних вигадок —

му старому, здається, є додатковий інстинкт, щось схоже на

ту, з якою вона продала обручку з цирконієм одній літній

самозбереження, от тільки зберегти треба не тільки себе, парі, чимось схожій на цю: «Якщо розповісти історію про

а й землю. Але також, звісно, приховати від гостей заір-

цю обручку — велике кохання, війна, він — єврей, вона —

жавілу таємницю позаду.

українка, чи навпаки — можна просити триста». То невже

І старий полковник розпаляється не на жарт. Дозволити

вони справді є — ці закохані?

вести розкопки на цій ділянці? Працювати кому? Ар-хе-о-

Але ні, Роза й Андрій у Львові були дітьми, вони по-

ло-гам? Рештки динозаврів шукатимете? Ні, точно здуріли.

знайомилися вже там, у Сан-Франциско. Та й на пальці

— Але це ж дуже важливо, — виправдовується отой, що

у Рози, здається, справжнісінький діамант.

наш, вочевидь, підприємливий аспірант якого-небудь фа-