Unknown - 2017

— Роза вже ніколи нікого не знайде, але поїхала зі мною

культету тої-таки археології. — Не лише для цієї родини, в цю складну подорож. Краще знайти хоч щось, хоч ко-

а й для історії. Розумієте, є ділянки, позначені свідками. Де-

гось, — вже спокійніше говорить містер Андрій зі смішним

які ваші сусіди вже...

акцентом. — Спочатку городами ходив Павло, наш поміч-

Та полковнику не потрібні пояснення іноземних прой-

ник, — він киває на аспіранта. — Але дачники відмовля-

дисвітів. Перекопувати його землю? Ні, йому вистачило вже

ються, а я не розумію чому...

тих шахраїв, що намагаються пробратися до його квартири.

— Для чого ви все це мені кажете? — хоче зупинити

— Геть! І звідки ви тут взялися на мою голову? — повто-

чоловіка полковник, та чоловік із Сан-Франциско (чи то

рює він знову.

чоловік зі Львова?) не хоче спинитись: — Люди тут ніби

308

309

приклеєні до землі. Але, коли бачать нас, то погоджують-

— Не треба мені платити! — кричить. — Подуріли! Це

ся. Поставте себе на моє місце. Дайте нам дозвіл... Please.

мій город. Це моя земля, — полковник махнув на гостей ру-

Ми ж все одно доб’ємося. Якщо треба, то в мера дозвіл візь-

кою й поплівся геть.

мемо. Тут же рідні... Ви розумієте? Свідки їх бачили в пере-

— Ну пожалуйста! — прокричав раптом Андрій російською.

сильній тюрмі. А тут їх...

Старий озирнувся:

Кров прибульця тхне відчаєм. Та найдивніше те, що

— А чого ви до мене російською раптом? Думаєте, мова

і кров полковника тепер пахне так само. І я боюся за ньо-

щось змінює? Думаєте, що я... — він мовчить, ніби видобу-

го — серце ж. Він же просто не може дозволити ці розкоп-

ває з пам’яті щось важливе чи, навпаки, ховає. А тоді вказує

ки, навіть якби й хотів.

пальцем на землю під гумаками: — Хто там у вас?

— Ви здуріли, — повторює він, та виходить уже зовсім

— Так батько ж. І брат його.

непереконливо. — В мене тут... В мене... Грядки, картопля...

Я знаю, про що мій старий думає. Він сам так ніколи і не

Моїй родині хто ж їсти... Балаган! — полковник задихаєть-

знайшов... Його батько був і вже залишиться «зниклий без

ся, замовкає, дивиться кудись — крізь непроханих гостей, вісти і без толку».

крізь сусідські паркани, кудись далеко на схід.

— Добре. Але під теплицею копати не будете. Там цін-

— Тут їх розстрілювали, — повторює чоловік у смішно-

ні... рослини цінні. Знайдете тут, то знайдете.

му капелюсі.

— Але ж... — пробує торгуватися аспірант.

— Німці? — питає полковник, і, я думаю, що, може, він

— Я вам сказав. І тільки в моїй присутності. І щоби без

і погодиться попри все. Тільки куди подіне літак? Бо справ-

вибриків.

ді може вийти скандал.

Вибриків не було. Були люди з лопатами та ящиками.

— Знаєте, ймовірно... — американець раптом вагається.

Ящики готували для кісток.

Мабуть, щось у полковнику його насторожує. Може, вій-

— Навіть не підходьте сюди. Дом! Охороняти!

ськовий плащ, що висить при вході в теплицю? — Бачите,

І я охороняв. Навіть гарчав, коли хтось наближався до

свідки не можуть сказати точно, вони були дітьми, і...

літака — аби полковник почувався спокійно. Я вглядався

— Не німці. Енкаведе? — питає полковник.

в розриту землю — без цікавості, якщо чесно. Я ж то одразу

Усі кивають — і тут же лякаються. Бо старий знову мов-

знав, що там є під гумаками полковника, а чого немає.

чить. Жінка вирішує втрутитися:

А за якийсь час до нас на город ступила — хто б ви ду-

— Ви не хвилюйтеся, — тарабанить своєю англійською,

мали — Надія Іванівна.

хоч їй самій не завадила б ця порада. — We will pay you.

— Доброго дня, — я знаю, вона впізнала полковника. —

— Вони вам заплатять, — перекладає її слова молодик.

А я археолог. Мене попросили допомогти тут... А ви...

Дарма вони це, не варто було про гроші. Треба знати

Вона, певно, хотіла перепитати, чи полковник часом

полковника. Він наче знову сказився:

не дід її маленької подруги. Та полковник, боронячи свій

310

311

літак, певно, не лише пахнув, а й виглядав вороже. Вони так

На аеродромі гули, злітаючи, літаки і гули натовпи.

тоді і не познайомились. Та й допомога археолога виявила-

А керосином тхнуло аж так, ніби тисячу впертих полков-

ся непотрібна. На ділянці ж не було нічого.

ників розізлилися разом.

— Хіба що там... — несміливо сказав хтось, вказуючи на

Люди задирали голови, діти тицяли в небо пальцями.