Unknown - 2017

усіх по черзі.

Люди шукають своїх. І на мить, прости Господи, я розумію, А люди шукали своїх. Виходили на сцену, до мікрофона,

за що полковник тебе недолюблює. Треба вибиратися звід-

вигукували чиїсь імена:

си. Я за Марусю відповідаю. Можливо, тільки я тепер і від-

— Андрій! Андрій!

повідаю за неї. Може, нам теж треба шукати своїх? Тільки

— Таня! Ну Танєчка...

як? Серед усього цього…

— Маруся! Маруся, где ты? Папа! — крикнула Оля.

Я ж не візьму тут слід, я чую тільки запах сухої трави

І я подумав, чому російською? — вона ж уже українсь-

і згірклого масла, і дешевих дезодорантів. Я знаю, треба

кою так добре говорить. Яка ж недоречна, незграбна думка

вдихнути, наче розплющити очі. Припинити цю захисну

в такий момент. І ось Маруся та Оля вже обіймаються біля

реакцію. І я вдихаю, вдихаю, вдихаю — і задихаюсь. Я не

сцени. Коли кінець світу, стає зрозуміло, що справжнє — це

можу видихнути цей жах.

все-таки поміж людьми.

314

315

Мама Оля знову піднімається до мікрофона — кликати

школі, зустрілась з батьком, мріє вивчати літературу. І всі

батька, повідомляти у порожнечу: з його качками все добре.

дуже-дуже скучили.

Тільки ніхто не відповідає. Маруся гладить мене і просить:

— Ми так скучили за тобою. Ми всі так горювали. Ми...

— Не вий, Доме, ти лякаєш людей.

Ти тепер повернешся?

Пробачте. Пробачте мені, будь ласка.

— Ні, я просто побачила у новинах... Я ж розумію, що

Полковник так і не відгукнувся. Ніхто не бачив старого

ви всі попретеся дивитись на літаки... Бабуся померла...

Цілика.

А як же дід?

Мама Оля носилася між лікарнями, моргами й чим там

Маруся наче навмисно тягне розмову, ніби вона у філь-

ще. Проривалась, мабуть, назад, на аеродром.

мі про американську поліцію. Обладнання зафіксує, звід-

Ми з Марусею вдома чекали дзвінка — і дзвінки були.

ки телефонує втікачка, і ми її тепер неодмінно знайдемо.

— Як полковник повернеться, передай, це Карімов,

Вона ж нас знайшла — попри депортацію на чужий теле-

з Легниці...

фонний номер. Варто було лишень дочекатися оновлення

— Як Цілик повернеться, передай, це Артем Тихенко...

телефонних довідників.

— Як полковник повернеться...

Коли в слухавці залишаються тільки гудки, мала опус-

— Як повернеться...

кається на підлогу поруч зі мною:

— Як...

— Він знайдеться, не бійся, — каже вона про старого. —

А потім був той дзвінок.

Навіть Маша тепер знайшлася.

— Привіт, — і довге мовчання.

Тільки пізно вночі, коли Оля вже вдома, в квартирі на

Телефони нічим не пахнуть, крім рук і пластмаси —

Лепкого лунає дзвінок з лікарні:

пахнуть люди, що тримають в руках телефонні слухавки.

— Так, я його донька! — кричить Оля в слухавку. —

Я все зрозумів.

А він... Так, дякую, виїжджаю!

— Маша? Машуня! Де ти? Де ти, скажи?

І вони виїжджають в кардіологічне відділення на да-

— Ви там... усі?

лекій Топольній. А я залишаюся сам. Хтось дзвонить — то-

— Ні, я сама. Маша, де ти?

вариші Цілика чи Тамара. До Іспанії ж, певно, теж діста-

— А де... Де всі? — питала старша Марія, вісім років по-

лись новини.

тому, як пішла з валізою, не взявши з собою ключів. — Ма-

Ніч довга. Я не сплю й думаю, чи інші також не сплять.

русю, де всі?

Оля, Маруся, Тамара й Маша — де б вона не була. Чи ми

І Маруся розповідала: Ба — лежить за містом на цвин-

разом, хоч і далеко, чекаємо на новини?

тарі, Тамара — збирає в Іспанії мандарини чи апельсини,

Вранці жінки повертаються, з лікарняним запахом.

Мама Оля — зараз бігає в пошуках батька, а зазвичай пра-

Минулося — просто серце. Те саме серце, якого всі так

цює в своїй крамниці, сама Маруся — вчиться в тій самій

боялися. А за три дні повертається й сам полковник:

316

317

— Мене ще хвилин за п’ять до того серце схопило, згадують щось таке миле — про запах мандаринів чи вітер

й наші мене відвели у тінь, під тополю, — розповідає. —

з першого моря. Хіба розповідають про першу смерть? Але

Я наче передчував. Серце передчувало.

Маша розповіла. Мені — це ж усе одно, що нікому.

Щасливе серце щасливчика.

Перед самим від’їздом з Німеччини раптом прийшла

Старий все бачив: «Та що ж ви!..» — кричав пілотам

зима. Маша куталася в трохи завелике пальто — мати з віт-

СУ-27. Але вони не чули. Сталося те, що сталося — й про це

чимом тоді все скуповували на виріст. Було холодно, й Маша