Unknown - 2017

Цілики говорити бояться.

підбиралась все ближче — не лякав навіть запах. Так цікаво

Старий не міг підвестися. Задихався. Зі сцени кликали

було роздивитися зблизька, як горять бензинові калюжі.

рідні — він чув. Тільки не міг відгукнутись. Кора дерла спи-

А калюжі рвалися вгору, спалювали тонкі сніжинки

ну, а спрага — горло, Бог, якого він так незлюбив — серце.

в повітрі. Ромка Лисицький не боявся стрибати. Дарма що

Про полковника всі забули.

на фото такі тонкі плечі й руки, дарма, що генеральський

— Коли молоді гинуть, людям байдуже до старих. Це

син. Маші навіть здавалося, саме він і вигадав ту розвагу.

і правильно, — каже.

Втім, можливо, вона завжди поміщає Ромку у центр, не-

Повітря хиталося, і полковник йому шепотів: нахили-

важливо — аркуша чи історії.

ся ближче, мені би хоч трохи вітру. Дихати б. А тоді — все

Пальне просто не було куди подіти. Тоді в радянських

зникло.

військах взагалі раптом з’явилось багато зайвого. Подей-

— Мені снився хороший сон. Хлопчик, маленький та-

кували, один з генералів здав на металобрухт бронетранс-

кий. Рудий, клаповухий, схожий на мого брата. А може,

портер. А інший — легендарний КрАЗ обміняв на два мер-

й на мене схожий. Так виглядав би мій син... або внук.

седеси. Ромка казав, це неправда. Може, і так. Тітці Галині

Хлопчик зі сну не слухався, накидав зірок у колодязь,

принаймні іномарка так і не перепала.

просто зняв їх із неба — й накидав. Полковник сварився: не

Цистерн з пальним у Союз відправили всього кілька,

можна, що як захочеться пити? Треба виловити зірки. Я не

якщо взагалі відправили, — намагалися все використати

хочу пити, відповідав упертий малий. А я так хочу, — плакав

на місці, наприклад, продати. Під кінець навіть виливали

старий полковник. Він прокинувся вже в лікарні. Й ще довго

паливо просто в німецьку землю.

ніхто не приносив йому води — всі в лікарні були зайняті.

Радянська військова частина вже залишала Німеччину.

Тож ті діти були там випадково — останні радянські діти.

На марки раптом об’єднаної Німеччини батьки купували

Зайве пальне

їм речі на виріст, так, щоб вистачило надовго — назавжди.

Хтось навіть купив п’ятирічній донечці вечірню сукню

Маша якось розповідала мені одну з тих історій,

в лелітках на випускний; батьки Маші роздумували, чи не

які дорослі просто так не розповідають. Про дитинство

взяти про всяк випадок весільну сукню?

318

319

— Не взяли, — Маша вдала, що сміється.

з ними — тільки шарфом підв’язала довге волосся. Хлоп-

Усі знали, в Союзі таких суконь, курток, кросівок ніко-

цям стало замало стрибків.

ли не було. Щоправда, самого Союзу теж уже не було, але

— Усі ці калюжі — дурня! — сказав хтось.

у військових містечках в це достеменно ніхто не вірив, —

Маша вже і не пам’ятала хто. Дітей лишалося мало, із

окрім, звісно, тих, хто обмінював КрАЗи на мерседеси.

різних класів...

Втім, Маша вірила Ромкові...

— І хтось запропонував: «А якщо патрони у вогнище?

Одне слово, в спорожнілому гарнізоні було трохи зай-

Хто не боїться?» Ні, я їх відмовляла... Але не дуже. Я збре-

вого бензину, а в радянських дітей, що ще залишалися

хала Ромкові, що в мене болить живіт. І він пішов зі мною, у Німеччині, — трохи фантазії та багато часу. Тож за по-

провести мене додому. А що ще було робити? Ну не жаліти-

рожніми боксами щось палало, доки останні дорослі зосе-

ся ж? Ми ж не стукачі якісь.

реджено розбирали, купували, обмінювали і пакували.

Того хлопчика, якого тоді убило, Маша не знала. Його

— Вона дівчинка. Вона не стрибне, — сказав хтось

фотографія потім висіла у порожній школі — німецькі діти, з хлопчаків. — Дєвчонка!

мабуть, ще застали її на стіні.

Ті діти не знали про давнє свято Івана Купала, коли

Це така дивна розвага — кидати патрони в багаття. Як

стрибали через вогонь і хлопці, й дівчата. Стрибали, навіть

російська рулетка, тільки безжальніше. Летітиме в будь-

взявшись за руки — вогонь поєднував. Вогонь очищав —

який бік, і вже не зупиниш нічого. Це як розпочати війну.

все списував, як війна.

Хлопців лупили батьки. Навіть нечесні генерали, мож-

— Вона не стрибне, точно! — піддакнув товаришу Ромка.

ливо, відклали задля цього свої бронетранспортери та мер-

І наша Маша стрибнула. Вона ж і тепер смілива. І з дому

седеси. Хлопців обіймали матері, забули на час про останні