Unknown - 2017

так, наче це не просто ремонт помешкання — ремонт цілої

«Мамо!» І всі розуміють уже, що «мамою» є для нього й Ве-

Європи. І валять стіни, і будують нові, і пробивають двері, лика Ба, і мати, і її мати, і всі на світі невидимі Ціликові

і склять балкони, і збільшують вікна. Раніше львів’яни ді-

жінки, навіть сестра, яка чи то була направду, чи то насни-

лили австрійські апартаменти на кімнатки для комуналок,

лась. «Мамо!»

тепер — об’єднують знову. Євроремонт триває, й ніхто вже

Маруся лягає поруч, кладе голову на качину подушку,

не скаже, які стіни були опорними, а які — лише вигадка

притискається до дідової спини, слухає.

попередніх нелегітимних господарів. Документи загуби-

— Що, качко?

лися десь разом зі старими мешканцями та архітекторами.

— Просто тебе обіймаю. Щоб ти не кричав.

І тріщинки вкривають будинки, випускаючи запахи з ку-

— Та хіба ж я кричу...

хонь на вулицю тоненькими потічками.

Він себе не чує — тільки радіомушлю. Погода в Лондоні.

Ціликам не до євроремонту. Оля ховає зароблене в до-

Дощ у Сіднеї. Ш-ш-ш. Гей-парад. Полковник бурчить —

лари, долари — у панчоху, панчоху — в пакет целофановий, неподобство. Кінофестиваль . Десь у Франції, мабуть.

пакет — у щілину за скринею.

В Україні геть не до того. Ш-ш-ш. В Амстердамі псується

Радіо старого шипить усе більше, сказати може все мен-

погода. В Нью-Йорку безхмарне небо. В Нью-Йорку. Ш-ш-ш.

ше — скоро, можливо, замовкне зовсім. Усе менше слів,

В смерті журналіста винний наш український президент!

більшість із них все одно втратили значення: тільки ш-ш-ш.

Обезголовлене тіло знайдене... Ш-ш-ш. На виставці у Мос-

Ви слухаєте ш-ш-шипіння найкращ-щ-щої ш-ш-шиплячої

кві... Ш-ш-ш-ш-ш-ш.

280

281

Маруся засинає, слухаючи новини, притиснувшись

Старий зачиняє вікно — прохолодно, каже. В кімнаті

до дідового хребта, що уві сні обертається на драконя-

стає жарко та тихо. Я зітхаю й обидва — старий і мала —

чий. У полковника, мабуть, затерпла рука, він згинає та

дивляться на мене так, ніби я щось не те сказав.

розгинає пальці, та боїться поворухнутися. Я позіхаю

— А чому радіо не працює? — питає Маруся.

голосно.

— Та шипить ото, — відмахується полковник.

— Т-с-с. Нехай спить мала, — каже мені старий.

А кров його відгонить старими страхами — сусідка ж бо

Тільки радіо нікому не заважає. Погода в Сіднеї...

має рацію, так не буває, щоб не було війни. Війна, наче кір, Ш-ш-ш. Терміновий випуск новин. У Нью-Йорку літак врі-

яким треба перехворіти. Від кору щоправда існує вакцина...

зався в одну із веж Торговельного центру. В Нью-Йорку

У тишу влітає Оля, ледве не наступає мені на хвіст, спі-

паніка. Пожежні намагаються... Ш-ш-ш. Полковник згинає

шить до кімнати, нишпорить тонкою рукою між скринею

та розгинає пальці — нехай Маруся поспить.

та килимом із Азербайджану.

— Виходить, є цей сто п’ятий поверх, — шепоче полков-

— Мам, ти чому так рано... Щось сталося?

ник собі під ніс. — Це ж треба. Цілих сто десять поверхів...

— Ви що новини не дивитеся... — бурмотить Оля, рахує

Ш-ш-ш. Погода. Є дощ. Немає дощу. Є дощ. Немає дощу.

гроші: — Слухай, тату, я біжу долари міняти... Так? Пра-

Принаймні на цій радіостанції. І в Нью Йорку — немає.

вильно ж?

Маруся прокидається — старий вимикає радіо.

І чому вона думає, що старий має знати. Ще його дід не

— Як ти, качко? Виспалася?

зміг зберегти рублів одної з імперій, а сам Іван — іншої. Мі-

— Ой, так добре, — вона потягується. — Діду, ти будеш

няються часи та банкноти, а фінансові результати Ціликів

чай?

ті самі.

— Уже обід.

— Так, доню. В цьому є сенс, — каже нарешті полковник.

— Я щось приготую.

Коли двері грюкають за спиною Олі, Маруся запитує:

Їдять мельхіоровими ложками суп. П’ють чорний чай,

— Що відбувається?

привезений із Китаю. Слухають розмови сусідів крізь про-

— З мамою? З мамою, здається, все добре. В тебе дуже

чинені вікна.

розумна мама.

— Ти чула, баб Тоню?

— А нащо міняти долари? — не здається мала.

— Це жах!

— Та на гривні ж, мабуть. На що ж їх іще міняти?

— А в них же ніколи не було війни. Уявляєш, як їм?

Мама Оля повертається раптом:

Страждання, на думку цих українок, теж потребує до-

— Я, мабуть, поміняю ще сто, — коментує свою по-

свіду.

яву. — Сусідка каже, вже й на Пентагон теж... І хтозна,