Unknown - 2017

інакше кажучи — випадковість.

хтось зараз ввімкне газ — дім злетить у повітря. А може, Оля замислюється на мить — певно, міркує: розповіда-

достатньо буде і слова. Та Оля не зупиняється, каже:

ти нам чи облишити. І вирішує, вочевидь, що розмовляти

— Що поганого, якщо всі ці правди скомбінувати, як

з полковниками так само марно, як з пуделями — перехо-

треба? Щоби продати те, що треба продати. Нам же брешуть

дить до важливіших справ:

в рекламі, нам брешуть політики. Та що там, я ж вчила ді-

— Доміку, а це я тобі купила.

тей історії. Дітей! І скільки разів змінювали програму? І далі

Хай мене бультер’єр копне, то це вона купила мені, а не

змінюють, тату, я від колеги чула! Ніхто насправді не знає, в суп? Справжні кістки! І вона їх мені купила. Це ж вперше

як було насправді. Це нас в Союзі навчили, що правда є, а її —

у цьому домі їжу купили спеціально для мене, а не поді-

немає. Хіба хтось записував? Ти ж розповідав сам, як мати

лились з людського столу. Ще й така смакота. Навіть моє

спалила зошити твого батька. А я... Я просто продаю старі

розуміння людської мови миттєво погіршується до рівня

непотрібні речі, щоб назбирати доньці на операцію. І з цього

274

275

по-твоєму, почнеться велике зло? Саме з моєї маленької... ви-

Розмовляли російською, й коли вони задивились на срібло, гадки? Бо я не брешу, я тільки трохи вигадую. Комбіную...

я зрозуміла раптом, що саме вони хочуть чути...

Полковник злиться. Але чого він чекав? Коли одне по-

Ніколи ще Оля так багато не говорила. Мені раптом

коління мовчить, наступне врешті буде вигадувати — а ті, здалося навіть, що, може, вона й має рацію. Є своя краса

що прийдуть пізніше, можуть уже й не побачити різниці

в переплітанні слідів, які, може, насправді ніколи й не пере-

між правдою та брехнею. Ось Маша вже втекла, а Маруся

тинались. І може, це мистецтво таки — продавати? І можна

ще, не дай Боже, втече — за відображенням на хиткій воді.

вигадувати історії — як сценарії для рекламних роликів.

А Оля? Так, мабуть, я теж від неї останньої такого очікував.

«Хто хоче обманутися, заслуговує...» Так, можливо, Госпо-

Невже це та сама жінка, яка звільнилась з роботи тільки

дар перегинав. Але хто хоче обманутися, заслуговує бути

тому, що повірила: вона єдина не знає, не розуміє якоїсь

обдуреним — це ж справедливо?

важливої правди. Чи навпаки — все саме тому?.. Саме тому, Оля розповідає. Вона направду непогана оповідачка.

що Оля про все це так довго та гірко думала, просиджуючи

Вона тренувалася, вигадуючи світ для доньки.

нічними змінами у бляшанці кіоску.

Срібна ложечка, схожа на ту, яку приніс із Німеччи-

Вочевидь, за хороші вигадки не карає більше Олю на-

ни разом з орденами батько Лілії Цілик, обернулася для

віть Madonna del a Likarnya, не те що перевірка з районного

єврейської пари на реліквію з львівського гетто. Ця ложеч-

управління освіти.

ка належала, виявляється, тьоті Сарі, а до того — батьку її,

— Послухай, правда — це... — починає полковник.

Ісааку, але Ісаака замордували львів’яни під час погромів.

— Ні-ні, ти послухай! — перебиває Оля. — І повне-

І взагалі, всі загинули, всі, окрім отої Сари, яка була ще

повнісіньке зібрання Леніна, цей непотріб, який ми вчили

не тьотею навіть, а дівчинкою, навіть не дуже схожою на

як «Отче Наш», я продала німцям. Маруся їм переклала

єврейку. І Сара сховалась у львівській каналізації. Ви про

англійською, що ці книжки належали відомому кагебісту.

таке чули? Старе подружжя кивало.

Хто б їх інакше купив? І чому те зібрання не могло справді

— Ложечку Сара зберігала все життя, розмішувала нею

належати кагебісту?

цукор у чаї, коли чекала чоловіка з роботи. Потім і чоловіка

— Бо воно нам належало! — вибухає старий. — Хіба це

не стало. Тепер померла і Сара.

не наше зібрання ти понесла в свою чортову лавку? Олю,

А діти, де діти, питала єврейська пара. Але дітей не було.

я, хай мені чорт, не кагебіст і ніколи...

Те переховування в каналізації спричинилося до серйоз-

— Тату, тихіше. Не чортихайся, Маруся ж чує. Всі бре-

них хвороб, ви ж розумієте... Та й усе, що сталося, було

шуть. Ось я в комсомолі ходила, як всі, навшпиньках перед

настільки страшним, що Сара не хотіла вже мати рідних,

гидотою. І що? Ти ж не казав нічого. А тепер все те саме...

аби більше нікого не втратити. Ті, що стануть власниками її