Unknown - 2017

Тільки брешуть навиворіт. Ти послухай краще. Ще сьогодні

маленького спадку, ті, що її пам’ятатимуть, ті й будуть Са-

зайшла літня пара. На вигляд євреї, хоч я не дуже-то знаюся.

риними дітьми.

276

277

Я заслухався і забув: Мама Оля це просто вигадала.

Історія була доволі правдоподібна — в ній навіть були за-

студжені яєчники Сари. Тож годі подумати, що ніякої Сари

нема й не було ніколи.

І це все, що треба? Чужі історії та почуття можна скласти

Розділ 11

в одну потрібну історію — ту, яку хочуть почути. І не треба, виявляється, без надії збирати ціле, єдине, правдиве — не

треба, і взагалі — це, можливо, просто собача наївність...

І хай там як, а туристка прошепотіла: «Ви знаєте, я ніколи не

знала своїх батьків», — і придбала ложечку, дуже схожу на

Новий календар

ту трофейну, з Берліна, якою Велика Ба годувала усіх дітей.

Мама Оля тепер, здається, й сама трохи вірить: все так

Ми наздоганяємо час у 2001-му. Чи то час нас

і було. Хто його знає: може, жила така Сара у Львові?

наздоганяє?

— Ба-ла-ган! — полковник хапається за голову. — Бала-

Мама Оля приносить додому новий календар, на кож-

ган! Хто ж тебе таку брехливу ростив? Я тебе правду казати

ній сторінці — місто. Зима починається з Оперного, весна

вчив! Тільки правду! Ти маєш знайти тих людей і поверну-

з італійського дворика, літо — з Домініканського Собору.

ти їм гроші! І черешні ці забери! І що ти там ще купила!

Кам’яний пес, здається, дивиться прямо на мене. В зубах —

Я тихенько беру в зуби останню кістку і йду до кімна-

факел, у лапах — не більше й не менше — планета Земля.

ти — ще заберуть. Чесність чесністю, але перепрошую…

Добре, що полковник хоча би не здогадався, що то за

срібна ложечка. Велика Ба мала її на почесному місці в сер-

Опорні стіни

ванті, Маша пишалася нею як свідком великої перемоги,

а Оля — раптом захотіла її продати. Й можливо, не тіль-

Літо спокійне. Дні у крамничці, вечори в пар-

ки тому, що потрібні гроші, а срібло завжди добре йде.

ку. Трохи трусить Перу, вибухи трапляються де-не-де, та

Можливо, Оля хотіла її позбутися — віддати разом з усіма

переважно в Ізраїлі. Одна ракета падає на одне футболь-

історіями, яких так ніхто ніколи й не розповів про війну.

не поле в Іраку, один потяг сходить із рейок, розбивається

Усе одно тою ложечкою вже ніхто не розмішував цукор

рівно один російський літак і антиглобаліста — тільки од-

у чаї.

ного — вбивають в Італії. Нічого такого. Осінь 2001-го обі-

Добре, що полковник не здогадався — інакше кричав би

цяє бути такою ж сонячною. Але люди, принаймні в місті,

ще голосніше. Хоча куди ж голосніше?

все більше пахнуть тривогою, кавою, якої п’ють усе більше, снодійним, валокордином, корвалолом і алкоголем. Коти

279

у дворі на Лепкого шиплять безпричинно, як радіо мого

радіостанції наш-ш-шого міста. Всю ніч сниться мені це

старого. Щури раптом поділись кудись. І Цілики щось теж

ш-ш-ш — дощ припиняється тільки перед світанком.

наче вчувають, говорять тихо, навіть полковник, — ніби

Оля п’є каву, дивиться за вікно. Буде хороший день.

прислухаються до чогось із зовні. Це просто вітер. Та Мама

Львів все більше Олі подобається: в ньому стільки ста-

Оля міцно тепер тримається — за крамницю. Кіоски — лег-

рих речей, які можна ще безліч разів продати. Вистачить на

кі будиночки Еллі, готові летіти, а в антикварній крамниці

кілька поколінь антикварок.

речі важкі від історій, і пил осідає в шухлядах, на бюстах

Генріх обіцяв офіційно віддати Олі не лише її частку,

Леніна й порцелянових балеринах, на кожній стриманій єв-

але й свою — спадком віддати, коли помре. Це ж Оля ожи-

ропейській усмішці Богородиці в золотому окладі.

вила ТзОВ «Місто» — виторг такий, що старому антиквару

Досвідчені виживальці щось чують не гірше за псів. Світ

й не снилося. Усміхнена, Оля йде на роботу:

крениться, риплять борти. Можливо, коли валили ненавис-

— Бувай, прогульнице, — каже доньці. — Дивися за дідусем.

ні стіни, ніхто не подумав, що котрась з них відповідає за

Маруся справді лишається вдома, на градуснику з не-

рівновагу. В місті таке трапляється, коли хтось робить ре-

відомих причин 37,2. Зате можна побути з дідом, який

монт. Їх в нас, до речі, тепер називають «євроремонтами», все здає, все менше смажить млинців, усе частіше зойкає