Unknown - 2017

ся. Як? Ну... на жаль, поки що, четвірки, але я дуже стараю-

ся. Часом вона так боїться вийти з квартири, що не йде на

ся. Просто важко часом. Нареченого?.. Ні, нареченого немає.

недільну службу.

Що ще? — Маруся задумується ненадовго, так, наче їй треба

262

263

переказати батькові решту свого життя — і переказує,

— Я дуже хочу побачити твій Нью-Йорк, — тим часом

швидко, все через кому, плутаючи часи, як речі в антиквар-

торохкотить Маруся у слухавку, страх майже зник, тільки

ній крамниці: — Бабуся Ліля померла, в мене є пес Домінік, слід його ще довго не вивітриться. — Я зможу все собі уя-

я хочу відкрити скриню, я люблю читати книжки, в мами

вити, навіть ту височезну вежу, де ти працюєш. Як нази-

все добре, я допомагаю їй на роботі, я добре друкую, хоча...

вається твоя фірма? Пані Віро! Уявляєте, тато працює ви-

Співрозмовник, вочевидь, обриває її. Можливо, надто

соко-високо, аж на сто п’ятому поверсі! Це ж майже у небі!

дорого слухати про це все з Нью-Йорка.

Що, тату? А, так, це найвища будівля в усьому Нью-Йорку!

Маруся обережно запитує про подарунок. Потім гукає

Що, тату? Навіть в усіх Сполучених Штатах! Ви уявляєте,

Віру, просить його принести.

пані Віро? Сто п’ятий поверх!

— Там має бути Нью-Йорк, тато каже, що ми побачимо...

— Який? — мружиться бабця. — П’ятий?

— Який ще Нью-Йорк у посилці, — бурчить стара, але

— Сто п’ятий, — дзвінко сміється дівчинка.

йде.

— Таких не буває, — пані Віра обережно сідає та про-

— Це такий сувенір, — кричить їй в сусідню кімнату

стягає малій подарунок. — На ось, тримай свій «Ну-Орк».

Маруся. — Там і статуя Свободи, і Емпайр Стейт Білдінг і...

Маруся тягнеться до нього, й тепер уже моя власна

що ще, тату? А, і Вежі-Близнюки, і взагалі все...

кров, мабуть, випромінює страх. Я боюсь за Марусю, бо

— Дурниці які, — крекче пані Віра.

я вже бачу цей самий Нью-Йорк з посилки.

Й справді, що значить, Нью-Йорк в подарунок? Якби

— Зараз, татку, я зможу собі уявити, я завжди добре

це було можливо, кожен замовив би собі по Нью-Йорку. Зі

собі...

всіма авеню та стрітс, зі статуєю Свободи... Посилки — це

Вона замовкає. Я заплющую очі — так, наче я людина,

хіба не дерев’яні ящики, розміром із труну для котів? Як

й це може допомогти, сховати від мене емоції на Марусино-

таке велике місто може туди вміститися? В такий ящик не

му лиці. Та заплющивши очі, я так само виразно все вчуваю.

вміститься навіть менше. Таке, наприклад, як Львів. Та що

— Що це? — каже Маруся, ніби не може повірити. Вона

там, навіть Новерськ би не помістився — не те, що Нью-

все обмацує подарунок пальцями — так ковтають повітря,

Йорк.

в якому немає кисню. — Це точно для мене?

Може, немає ніякого подарунка? Може, Юрась так

У долонях Маруся тримає маленьку скляну кулю. Все-

жартує?

редині кулі сніжить. Сніг виблискує лелітками в прозорій

Я йду до кімнати, де порається в посилці Віра. Шоко-

густій рідині, сиплеться на Емпайр Стейт, на Близнюки, на

ладки, червоні шкарпетки із санта-клаусами, синтетичний

Статую Свободи.

шарф із зірками, якісь пластмасові кружки й кулькові ручки.

Усе, що Маруся може відчути пальцями — це літери на

— А, так ось, може, це? — пані Віра шкандибає до кух-

підставці: « Welcome to New York! »

ні. — І що це воно таке? Блищить же ото.

264

265

Останній гвинтик

інструкціями з журналу. Й трохи — за порадами мудрої

Оксани з кіоску. Та не допомагало нічого. Може, інструк-

Після смерті Лілі полковник геть схибнувся на

ції у журналі були неправильні? Може, треба мати свої се-

літаку. Приховує від усіх поколювання у серці, днями про-

крети? Та батьки Лілі загубили родинні інструкції ще по

падає на городі. А я ж не зможу йому викликати швидку.

дорозі до Каспію. А полковник спогади зберігає, як війсь-

Цілик ніби забув про себе. Він зникає. Немає полков-

ковий секрет.

ника — є той звір з його снів. Пахне, наче старий літак —

Бог не приходив — принаймні я ніколи не чув чиєїсь

керосином, і маслом машинним, і металом, і гарячим

присутності. Може, священик мав рацію, що в псів немає

повітрям. Лише людиною майже зовсім не пахне. Згинаєть-

душі. Та щось довкола зшивалося, заростали розриви, порі-

ся під вологими крилами або застигає в кабіні чи порається

зи цього будинку на колишній вулиці Браєрівській. Прирос-

без толку у літакових нутрощах — наче ось-ось поставить