Unknown - 2017

хом уже набагато більше, ніж доларами, — його й не впізнати.

бом, аби повірила. Вона не пам’ятатиме Антиквара

Він вибачається, в нього дуже мало часу. Маруся ки-

й з часів кіоску.

дається на голос — та тепер уже мати виштовхує її до квар-

Та щось залишиться. Майже шістсот доларів у заначці

тири, виходить до гостя та зачиняє двері.

й ще дещо — щось, до чого «Маруся та пес знають дорогу»...

Вперта дівчинка притискає вухо до дерева, я — слухаю теж.

Чути погано. Тільки окремі слова. Похорон... Вчора...

Бігти... Нікому... Дістануть усіх... Допомогти... Крамниця...

Генріх... Маруся та пес знають дорогу...

256

257

Спадкоємиця

впевнений, знаєте трохи менше. А з часом ми залагодимо

і документики...

Дорога, яку, як стверджував Марік, знали ми

— Покажіть мені... право власності чи що там? Докумен-

з Марусею, виявилася дорогою до антикварної крамниці

ти оцього ТзОВ. Будь ласка.

пана Генріха.

— Добре-добре, — каже старий антиквар. І, копирсаю-

Як я і думав, у цього не вельми прибуткового бізнесу

чись в шафі, бурмотить, вочевидь, сам до себе: — Це ж треба

було два господаря — справжній антиквар Генріх та реке-

яка спадкоємиця...

тир Костя — антиквар тільки за назвиськом-поганялом.

Оля вивчає папери, та, видно, в них справді нічого втіш-

Останній, як повідомляли львівські газети та його колиш-

ного. Все це скидається на останній жарт колишнього одно-

ній водій, вибухнув вчора разом з автомобілем.

класника.

Генріх одягає окуляри, підносить до очей загадковий ар-

— Ну нічого, — втішає пан Генріх. — Я ж чесна людина.

куш, який отримала від Маріка Мама Оля:

Кандидат історичних наук, так-так. Давайте я вам все тут

— Так, підпис Костянтина Вікторовича... І дата, так-так.

покажу, — і Генріх усміхається в свою сиву борідку, та пахне

Якщо коротко, то на зім’ятому листку написано ось що:

усе так само — тільки своєю крамницею — часом, який він

Ольга Іванівна Цілик 1964-го року народження — спадкоє-

сам, мабуть, і покришив на салат.

миця. Спадкоємиця частки в антикварному бізнесі, ТзОВ

У крамниці нічого не змінилося від наших з Марусею

«Місто».

перших неофіційних візитів.

Чоловік, який пахне своєю крамницею, підіймає на нас

Усе так само важко вдихнути. Шинель і проломлену кас-

погляд:

ку досі ніхто не купив. Кому потрібен цей мотлох? Не див-

— Оль-го Іванів-но, — трохи затинається він. — Ро-

но, що справи в крамниці ідуть не дуже. Та Генріх показує

зумієте… я...е-м-м... не зможу передати вам частку. За до-

свої — чи то тепер спільні з Олею — володіння натхненно, кументиками Костянтин Вікторович не є, тобто не був

називає речі пестливими іменами: «друкарочка», «статуе-

співвласником. Та й ви, якщо отримаєте її, ще захочете од-

точка», «орденок Червоного Знамені», «клясерок з марочка-

разу продати приміщення, правда ж? — він знімає окуля-

ми». Ось-ось скаже до бюсту вождя «Ленінчик», і Оля тоді

ри. — А нам цього не треба.

вже не витримає — розсміється голосно з усієї цієї сміхо-

Оля мовчить і чекає продовження. Вона не дуже-то

винної сцени.

й вірила, що тепер має якийсь-там бізнес, прийшла до крам-

— Запам’ятай, — повторює Генріх уп’яте, непомітно пе-

ниці просто «про всяк випадок».

рейшовши на ти, — ти маєш знати, що продаєш.

— Офіційно я не можу передати вам частку, — повторює

Такий закон Генріха Генріховича: знати, що продаєш.

Генріх. — Та я чесна людина. Давайте будемо разом... е-м-м...

Тільки ж речі навряд говорять з ним так, як зі мною.

вести всі справи. І я платитиму вам, як собі, так-так. А ви, Тому і він сам іноді, мабуть, не знає анічогісінько.

258

259

Антиквар зупиняється врешті, розвертається до слухач-

ки й завершує екскурсію описом найважливішого експона-

ту в цьому музеї:

— Я Генріх Генріхович. Кандидат історичних наук.

Медієвістика. Докторську не дали захистити через мою

Розділ 10

принципову політичну позицію. А також національність.

Самвидав, участь у дисидентському русі... Ось гляньте на

цю руку, — він простягає руку, й Оля, як і сказано їй, гля-

дить. — Ця рука тиснула руку самого Сахарова! — пауза. —

Ви хоч знаєте, хто такий Сахаров?

Календаря немає

— Так. Винахідник водневої бомби?

— Сахаров — перш за все борець! І ця рука... Ай, що вам

Ще один рік у місті. Ось уже й двохтисячний на-