Unknown - 2017

ла знову добралось до їхнього дому. Тиша. Вітер носить

чої сукні. Ні, посмішка ще на місці — бо нічого для Марусі

вулицями газети й пластик — замість опалого листя.

не означає. Але якби означала, здається, мала вже не дару-

А у газетах — «Мафія! Хто наступний?» Місто засинає,

вала б її так щедро. Вона дорослішає тепер особливо швид-

львівська мафія прокидається — як у відомій грі. Оля

ко — тепер, коли є перші втрати. Маша, Велика Ба, Марік...

спить, вона ще не знає: працювати в кіоску їй залиши-

Пристойний рахунок як на такий вік.

лось недовго. Марікова музика щось заглушила. Щось

— Цікава історія, мам, — каже спокійно Маруся. — Але

важливе. Але що?

я ж не кат і не можу ним бути. І ти, і тітка Тамара, й дідусь.

Ціликам нецікаво, хто буде наступним. З автомата, но-

То яка різниця, яким боком покласти хліб? І, до речі, я порі-

жем по горлу, вибухом — та хоч отруту в кубок з вином,

жу його сама.

як у добрі старі часи, які, на думку Марусі, хтось заховав

— Але ж ти...

у скрині. Хіба долетить випадкова куля, влучить у хлоп-

— Спробуй зав’язати очі й порізати хліб, мам. Це не

чика, як на Митній недавно... Втім, і це, мабуть, брешуть.

дуже зручно, але ти зможеш. Бабуся мені дозволяла, коли

Не може такого бути. Та й Цілики залишаються — цілими,

ми готували разом.

саме так. Ці люди прожили майже все двадцяте століття

Оля зітхає, дістає з полиці баночку й вкладає Марусі

геть не для того, аби загинути в якихось-там розборках

в долоню:

у 90-х. Повз Ціликів навіть кишенькові злодії проходять

— Ось перекис водню. На всяк випадок... Просто на

у натовпі й не беруть нічого.

всяк випадок. Ріж, що хочеш. Мені час.

На третій день після вибуху, який заглушила музика

І Оля йде на роботу, а ми залишаємось вдома. І цілий

Маріка Мендельсона, в двері квартири на Лепкого дзво-

день подарована Маріком музика співає в магнітофоні.

нять. І дуже настирливо.

Саме в цей день. Навіть полковник вслухається — музика

Оля спить після нічної зміни, старий шкандибає, щоб

подобається йому. Тільки вона заглушає щось того вечора.

виглянути у вічко:

Маруся зменшує гучність:

— Бандюга якийсь, — доходить до висновку.

— Що це було?

— Хто там? — питає Маруся.

Тільки виє сигналізація десь далеко. Чи не далеко?

— Та бандюга. Не відчиняй.

254

255

Маруся кидається будити матір:

— А ви куди тепер?.. — запитує Оля, вже заходячи до

— Мам, прокинься, — шепоче. — Там, мабуть, Костя до

помешкання, — можливо, навіть запитує спеціально для

тебе.

доньки.

Оля прокидатися відмовляється, і Маруся сама біжить

— Не знаю, — відмахується несхожий на себе Марік. —

до дверей. Полковник лякається, поспішає напереріз ону-

Мені головне поїхати.

ці — тільки спішити він вже не вміє. Маруся розчахує двері: Оля зачиняє двері, тримає в руці й розглядає якийсь

— Хто тут? — запитує в порожнечі. — Дядя Костя?

складений вдвоє аркуш. Вона пахне полегшенням так само

Полковник дверима грюкає так, що аж шиби дрижать.

сильно, як Маруся — розчаруванням.

І тільки тоді Мама Оля, похитуючись, в одній сорочці, ви-

— Що я знаю, мам? — питає Маруся. — Він сказав я щось

ходить з кімнати.

знаю... Дорогу?

— Мамо! Там, мабуть, до тебе... Ти ще можеш його на-

— Марусю, ти що, підслуховувала? — люди, які так час-

здогнати!

то брешуть, як Оля, вважають підслуховування одним зі

У Марусі, звісно, свій інтерес. Пропав не лише Костя —

смертних гріхів.

її потаємний друг зник ще раніше. Він, на думку, Марусі не

Вона тікає на кухню. Чути запах корвалолу та рюмсання.

бандит, звісно, — так, щиросердний Олівер Твіст із радянсь-

— Що сталося? — голос полковника.

кого зібрання Діккенса в чорно-зеленій оправі.

— Костя помер.

— Я не буду нікого наздога... — відповідає Оля, та новий

— Хто такий Костя?

дзвінок у двері обриває її.

Я підхожу до дверей, аби побачити, як Оля зморщила

Полковник чортихається, але донька вже принаймні до-

лоба, думаючи, що відповісти, а потім відкинула руде пасмо

росла.

з лиця та сказала просто:

Я, звісно, давно вже знаю, хто завітав до Ціликів. На по-

— Ніхто, тату.

розі не Костя. Темні окуляри й кепка на кучерявім волоссі, Зрештою, так і є. Вона навіть не пам’ятала Костю

білий пластир на підборідді. Марік захекався й пахне стра-

з шкільних часів. Він мусив показати їй випускний аль-